Залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача в суд

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача у судове засідання або не повідомлення про причини такої неявки

16 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 1312/4181/12, провадження № 61-8735св22 (ЄДРСРУ № 107392930) досліджував питання залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача у судове засідання або не повідомлення про причини такої неявки.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

(!!!) Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21 (провадження № 61-2956св22).

Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами (постанова Верховного суду від 22.05.2019 року у справі № 310/12817/13 та від 12 серпня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/32906/19, провадження № 61-5093св22 (ЄДРСРУ № 105706373)).

Окрім цього, ЄСПЛ в рішенні від 07.07.1989 року в справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Правове значення в такому випадку має лише:

• належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи;
• повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року  у справі № 756/16448/18 (провадження № 61-16720св20), від  20 червня 2022 року у справі № 607/2015/17 (провадження № 61-19391св21), від 26 жовтня 2022 року в справі № 758/3200/19.

ВИСНОВОК: Установивши, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у  судове засідання, при цьому заява про розгляд справи за його відсутності не  надходила, суд повинен прийняти рішення про залишення позову без розгляду.

 

Матеріал по темі: «Залишення позову без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача»

 

 

Теги: залишення позову без розгляду, неявка позивача в судове засідання, явка представника в судове засідання, перенесення розгляду, докази, подання документів, належні докази, судова практика, Адвокат Морозов

Переписка за допомогою месенджеру «WhatsApp» (Telegram, Viber), як доказ в суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пред’явлення в суді, огляд та визнання в якості доказу, переписки у месенджері «WhatsApp» (Telegram, Viber, Skype) з наданого стороною електронного пристрою

18 жовтня 2022 року Вищий антикорупційний суд  в рамках справи № 991/2396/22, провадження № 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо пред’явлення та огляд судом переписки у месенджері «WhatsApp» (Telegram, Viber, Skype) на електронному пристрої, як доказу у справі.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою або відповідним месенджером, є електронним доказом.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, смартфонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі - в мережі Інтернет) (ч. 1 ст. 96 ГПК України, ч. 1 ст. 99 КАС України, ч. 1 ст.100 ЦПК України).

Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21.

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Так «…судом сприймаються як докази роздруківки месенджера «WhatsApp», які були додатком до позовної заяви, оскільки свідок безпосередньо у судовому засіданні надав для огляду свій мобільний телефон із вмістом переписки між ним та Відповідачем за допомогою месенджеру «WhatsApp». Це дозволило учасникам судового засідання та колегії суддів особисто сприйняти вміст інформації та пересвідчитися у їх відповідності».

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

ВИСНОВОК: З урахуванням викладеного вбачається, що для підтвердження автентичності переписки в месенджері, в суді достатньо пред’явити гаджет з якого велась переписка або пристрій, на якому встановлено відповідний месенджер із прив’язкою до номеру телефону з якого здійснювалась відповідна комунікація.

 

P.s. Між тим в епоху оцифрування не є досить складним заднім числом написати електронне повідомлення (змінивши дату та час в пристрої), адже суд та учасники процесу не досліджують властивості повідомлення (дату, час, місце складання і т.і.), оскільки не володіють відповідними знаннями та навиками, яким повинен володіти експерт.

 

 

Матеріал по темі: «Переписка в Telegram, Viber та Skype, як доказ в судовому спорі»

 

 

Теги: переписка Telegram, Viber, WhatsApp, Skype, електронний підпис, лист у відповідь, скріншот, електронний доказ, допустимість доказів, электронное доказательство, скрин, фотографія екрану, скрін, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визначення відповідачів у справах про спадкування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: визначення відповідачів у справі про визнання права власності в порядку спадкування

14 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 450/3887/19, провадження № 61-2336св22 (ЄДРСРУ № 107354529) досліджував питання щодо визначення відповідачів у справі про визнання права власності в порядку спадкування.

Так,  постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що: "у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) та ін.

Також, сільські, селищні ради можуть бути залучені в якості третіх осіб у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради (07 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 939/2207/19, провадження № 61-10654св20).

Згідно з положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відтак, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначений висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду   у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

ВИСНОВОК: У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена 19 січня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 280/4/18, провадження № 61-403св19 (ЄДРСРУ № 102765474).

 

Матеріал по темі: «Кому подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник за знаходиться за кордоном?»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Кому подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник знаходиться за кордоном?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Як, кому і куди подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник-спадкоємець знаходиться за кордоном і немає можливості повернутися в Україну?

14 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 148/1923/20, провадження № 61-3145св22 (ЄДРСРУ № 107354405) досліджував питання щодо подання заяви про прийняття спадщини, якщо заявник-спадкоємець знаходиться за кордоном і немає можливості повернутися в Україну.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Саме по собі проживання спадкоємців за межами України не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки у відповідності до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємці не позбавлені можливості реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідних заяв про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку.

Відповідно до пункту 3.5 глави 10 Порядку № 296/5 якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Окрім цього, згідно з підпунктом 3.11.3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 року за № 1649/10248, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини.

ВИСНОВОК: Таким чином у спадкоємця, який перебуває за межами країни є можливість:

• звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до Посольства України, яке виконує консульські функції;
• подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини через засоби поштового зв`язку.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 332/3796/19 (провадження № 61-10896св21), від 08 червня 2022 року в справі № 571/731/21 та від 27 червня 2022 року в справі № 202/1188/19 (провадження № 61-11828св21, ЄДРСРУ № 104942482).

 

P.s. Нотаріальні дії в умовах воєнного стану вчиняються з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 164 (далі – Постанова) з відповідними змінами та доповненнями.

Так, пунктом 3 Постанови установлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.

Також наказом Міністерства юстиції України від 11 березня 2022 року  № 1118/5 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату», що набрав чинності 19 березня 2022 року, внесені зміни, зокрема, до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Змінами, серед іншого, передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану спадкова справа заводиться за зверненням заявника  будь-яким нотаріусом України, незалежно від місця відкриття спадщини.

Перелік нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна, розміщено на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/pages/list_of_notaries .

 

Матеріал по темі: «Відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця, як підстава для неприйняття спадщини»

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Позов про право власності за давністю володіння (набувальна давність)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суб’єктивний критерій та особливості подання позову про право власності за давністю володіння (набувальна давність)

15 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 293/1061/21, провадження № 61-4347св22 (ЄДРСРУ № 107370725) досліджував питання щодо суб’єктивного критерію та особливостей подання позову про право власності за давністю володіння (набувальна давність).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме:

• наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;
• законність об`єкта володіння;
• добросовісність заволодіння чужим майном;
• відкритість володіння;
• безперервність володіння;
• сплив установлених строків володіння;
• відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився  б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

ВИСНОВОК: Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

 

Матеріал по темі: «Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно (будівлі, земля)»

 

 

Теги: набувальна давність, виникнення права власності, добросовісність володіння, попередній власник, судове рішення, тривалість володіння, володілець, правонаступник, судова практика, Адвокат Морозов