Суб’єктивний критерій та особливості подання позову про право власності за
давністю володіння (набувальна давність)
15 листопада
2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
293/1061/21, провадження № 61-4347св22 (ЄДРСРУ № 107370725) досліджував
питання щодо суб’єктивного критерію та особливостей подання позову про право
власності за давністю володіння (набувальна давність).
Відповідно до
статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не
заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим
правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття
права власності не встановлена судом.
Згідно з
положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка
добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти
нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти
років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не
встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме
майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий
інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів
виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право
власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника
на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах
правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині
першій статті 344 ЦК України, а саме:
- наявність суб`єкта, здатного набути у власність
певний об`єкт;
- законність об`єкта володіння;
- добросовісність заволодіння чужим майном;
- відкритість володіння;
- безперервність володіння;
- сплив установлених строків володіння;
- відсутність норми закону про обмеження або
заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих
видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на
підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути
право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник
цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи
та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні
громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Проте не
будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право
власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене
із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи
поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права
власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід
виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного
судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення
сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних
обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника
саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той
початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном,
визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не
повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач
як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не
претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких
підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться
про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння
майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у
власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не
може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна
особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння
майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння
(володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття
майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє
майном не як власник.
Якщо володілець
знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому
числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то,
незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може
його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності -
добросовісність заволодіння майном.
Відповідна
особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного
володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника
або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за
набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом
нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість
володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць,
не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту
давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально
повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з
відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне
володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього
строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною
давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває
набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або
пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий
частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність,
якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого
володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого
володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем
(правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не
перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження
майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне
володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим.
Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк,
що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні
певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для
набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен
обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною
давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається
виключно за рішенням суду.
Отже, набуття
відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за
наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від
01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18)
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні
спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю,
необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності
володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування
набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння,
яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже,
безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.
Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не
знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права
власності.
Велика Палата
Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не
знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного
суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК
України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим
майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною
давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в
подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути
безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку
правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі
певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки
у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність
володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не
знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права
власності.
За набувальною
давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має
власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права
власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним
набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
ВИСНОВОК: Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа,
яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником, а
відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми
підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК
України.
Матеріал по
темі: «Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно
(будівлі, земля)»
Теги: набувальна давність, виникнення права власності, добросовісність
володіння, попередній власник, судове рішення, тривалість володіння,
володілець, правонаступник, судова практика, Адвокат Морозов
