Адвокат Морозов (судовий захист)
Верховний суд: зміна акцентів у справах про ДТП щодо
початку (моменту) відліку строків позовної давності .
Відповідно
до висновків Верховного суду України у цивільних справах за II півріччя 2015
року в підрозділі 1.3 Спори щодо відшкодування майнової та або моральної шкоди
в п. 1.3.4 зазначено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної
позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла довідатися
про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК
України).
Так, у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015
року по справі № 6-309цс15 міститься
висновок про те, що день
скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і
йому завдано майнової та моральної шкоди, є
тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права та
про особу, яка його порушила, і саме із цього часу в нього виникло право вимоги
як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії,
відповідальної за останнього.
Разом
з цим Верховний суд України розглядаючи справу № 6-192цс16 постановою
від 29.06.2016 р. відступив від своєї ж правової позиції викладеній у постанові
ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 309цс15 обґрунтувавши це наступним:
право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права
виникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, коли
право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто з моменту відмови страховика у
виплаті страхового відшкодування, а не з дня скоєння ДТП.
Однак,
11.10.2017 р. в контексті справи № 6-1365цс17 Судова
палата у цивільних справах Верховного Суду України знову змінила вищевикладену
правову позицію вказавши наступне.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна
давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з
вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.
Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування
цивільного обороту за допомогою стимулювання суб’єктів, права чи законні
інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом
установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної
давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про
порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної
давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для
відмови в позові.
ВАЖЛИВО: Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних
прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту – шляхом пред’явлення
позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що
розглядається у двох аспектах – процесуальному (право на пред’явлення позивачем
позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на
отримання судового захисту).
Питання про об’єкт дії позовної давності виникає через
відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право
на захист) у контексті її співвідношення із суб’єктивним матеріальним цивільним
правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено
позовну давність, завжди пов’язане з порушенням суб’єктивного матеріального
цивільного права.
Суб’єктивне матеріальне цивільне право і право на позов
відносяться до різних видів матеріального права: перше – регулятивне, друге –
охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або
декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення
права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за
допомогою звернення до суду.
Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є
забезпечення захисту порушеного суб’єктивного матеріального права або
охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове
обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити
висновок, що об’єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право
на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із
суб’єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних
правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність
встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб’єктивного
матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на
захист (охоронного).
Позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка
його порушила (водія, що спричинив ДТП) в
день скоєння ДТП, то саме із цього часу у останнього виникло право вимоги до
безпосереднього заподіювача шкоди, а так як до суду за захистом свого
порушеного права позивач звернувся зі спливом позовної давності, про
застосування якої заявлено стороною у спорі, то це є підставою для відмови у
позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
ВИСНОВОК: постійна зміна правових позицій Верховного суду України жодним
чином не створює єдності судової практики, а лише призводить до дестабілізації
правової системи, внаслідок чого суд апріорі не може ухвалити законе рішення,
оскільки кожна із сторін є по своєму правою, а отже виграє справу та сторона,
яка більш обізнана про «судову практику Верховного суду України».
Теги: ДТП, позовна давність, справи про дтп, стягнення шкоди,
вимога до страховика, автоцивілка, ОСАГО, обов’язкове страхування, автомобільна
аварія, судова практика, Адвокат Морозов
