Земельна ділянка у власність в межах прибережної захисної смуги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості передачі земельної ділянки у власність (користування), яка перебуває в межах прибережної захисної смуги

24 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 489/3873/20, провадження № 61-13713св21 (ЄДРСРУ № 102221697) та від 23 грудня 2021 року в рамках справи № 489/3874/20, провадження № 61-13323св21 (ЄДРСРУ № 102221692)  досліджував питання щодо надання в користування земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі  встановлення прибережної захисної смуги.

Частиною першою статті 58 ЗК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б)  прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г)  береговими смугами водних шляхів; ґ)  штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. Подібні положення містить стаття 4 ВК України.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх  водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в  межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Зі змісту наведених правових норм видно, що землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та  землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку про те,  що  при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі  встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та  орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Тобто віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом і в межах прибережних захисних смуг.

Близький за змістом висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, від 12 листопада 2020 року в справі № 487/688/18 та Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 310/8559/16-ц, від 27 січня 2020 року в  справі № 488/6479/14-ц, від 17 лютого 2021 року в справі № 477/2054/17-ц та від 09 грудня 2020 року в справі № 676/2332/18.

ВИСНОВОК: Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання у користування, а відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Матеріал по темі: «Захист з боку держави земель прибережних захисних смуг»

 

ТЕГИ: землі водного фонду, прибережні захисні смуги, надання земельної ділянки, проект землеустрою, водоохоронна зона, землевпорядна документація, природоохоронний орган, категорії земель, судова практика, Адвокат Морозов

 

Непогодження меж земельної ділянки із суміжником

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмова суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок: наслідки

27 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/2225/17, провадження № К/9901/58201/18 (ЄДРСРУ № 94458460) досліджував питання щодо стадії погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації .

Згідно приписів статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

завдання на розроблення проекту землеустрою;

пояснювальну записку;

копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;

розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

кадастровий план земельної ділянки;

матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

матеріали погодження проекту землеустрою.

Статтею 198 Земельного кодексу України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;  г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція  № 376).

Згідно із пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.

У постанові від 18 квітня 2018 року у справі №346/4408/15-ц (провадження №61-8450св18), у постанові від 27.11.2019 року у справі №366/811/2017-ц (провадження №61-33627св18) Верховний Суд зазначив, що у відповідності до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

При цьому стаття 198 Земельного кодексу України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Отже, чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, що свідчить про відсутність таких перешкод для завершення процедури приватизації земельної ділянки.

Наведене узгоджується також із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №580/168/16-ц (провадження №61-19526сво18), постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах №350/67/15-ц (провадження №14-652цс18) та №514/1571/14-ц (провадження №14-552цс18).

ВИСНОВОК: Непогодження меж земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 455/856/18-а, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, та Верховним Судом у постановах від 20.03.2019 у справі № 350/67/15-ц, від 12.02.2020 у справі № 545/1149/15,  у справі № 404/3048/18, від 22 жовтня 2020 року у справі № 454/805/13-а (ЄДРСРУ № 92385003).

 

P.s. Якщо суміжник відмовляється погодити межі земельної ділянки (підписати акт), орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію земельної ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а з мотивів відмови.

Матеріал по темі: «Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками»

 

Теги: приватизація земельної ділянки, непогодження меж земельної ділянки, акт погодження меж земельної ділянки, проект землеустрою, земельна ділянка, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Розробка проекту землеустрою без дозволу міської ради

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Принцип мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою

24 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 376/943/17, адміністративне провадження № К/9901/61245/18 (ЄДРСРУ № 91752534) досліджував питання щодо принципу мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Суть справи: Міською радою, протягом місячного терміну з дня реєстрації відповідної заяви, не було надано дозволу на розробку проекту землеустрою, тому заявник, скористався своїм правом, передбаченим абз.3 ч.7 ст.118 ЗК України та замовив розробку проекту землеустрою земельної ділянки у власність без надання такого дозволу, про що письмово повідомив міську раду, долучивши до повідомлення договір про виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовані розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

В частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами десятою та одинадцятою статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від  16 липня 2020 року у справі № 120/1583/19-а (ЄДРСРУ № 90425059).

При цьому, згідно з абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Окрім цього, відповідно до частини п'ятої статті 46 Закон № 280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Отже, чинним законодавством України не передбачено право суб'єкта владних повноважень змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок (зокрема, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження тощо). Оскільки останні являються частинами єдиного процесу відведення земельних ділянок, а тому охоплюються терміном «питання відведення земельних ділянок».

Таким чином, абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України запроваджено принцип мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб`єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду 28 листопада 2019 року у справі №826/18649/15.

Проте, цією нормою абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17)

При цьому, чинне законодавство не ставить в залежність факт повідомлення про виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки від наявності підтвердження отримання такого повідомлення, оскільки законодавством встановлено лише обов`язок заявника повідомити відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу.

17 грудня 2018 року Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в рамках справи №509/4156/15-а, адміністративне провадження №К/9901/7504/18 (ЄДРСРУ № 78626478) вказав, що положення абзацу 3 частини сьомої статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що зацікавлена особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним. Відтак, нездійснення права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у цей строк призводить до припинення цього права.

Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов'язку відповідної ради розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

(!!!) Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу.

ВИСНОВОК: Відсутність дозволу органу місцевого самоврядування на розробку проекту відведення земельної ділянки не позбавляє заявника скористатися правом, передбаченим абзацу 3 частини 7 статті 118 ЗК України, а саме здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки без отримання дозволу на розробку проекту, якщо такий дозвіл (або вмотивовану відмову) не отримано на протязі встановленого законодавством строку.

Матеріал по темі: «Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою – підсудність спору»

 

 

Теги: розробка проекту відведення, земельна ділянка, землеустроительный проект, проект землеустрою, проект відведення земельної ділянки, замовлення проекту, дозвіл, відмова в наданні дозволу, судова практика, Верховний суд, Адвокат Мороов

 

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками

Адвокат Морозов (судовий захист)

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації

05 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 404/3048/18, провадження № 61-19228св19 (ЄДРСРУ № 89107253) досліджував питання щодо непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками.

Суть справи: Позивачка звернулася до суміжних землекористувачів для підписання акта визначення меж земельної ділянки в натурі, але останні відмовились погоджувати межі земельної ділянки, яку позивач має намір приватизувати.

Зідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376).

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)  може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

Крім того, у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним  у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18)

ВИСНОВОК: Чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, що свідчить про відсутність таких перешкод для завершення процедури приватизації земельної ділянки.

P.s. Слід вказати, що у рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17 Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту прав позивача (у подібних правовідносинах) є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою земельної ділянки та передати її у власність.

Теги: приватизація земельної ділянки, непогодження меж земельної ділянки, акт погодження меж земельної ділянки, проект землеустрою, земельна ділянка, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Земельна ділянка за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення межі земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги

15 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/4060/17,адміністративне провадження №К/9901/58819/18 (ЄДРСРУ № 86929140) досліджував питання щодо наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги.

Відповідно до статті 87 Водного кодексу України водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється, встановлюється для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.

Статтею 88 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

(!!!) Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Аналогічні за змістом положення закріпленні у статті 60 Земельного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Більше того, у спорах стосовно прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті13, частина 7 статті41, стаття50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) та у постанові Верховного Суду від 26вересня 2019 року у справі № 483/1015/16-ц.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, яким встановлено єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Так, наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44 затверджено Державні будівельні норми «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (далі - ДБН 360-92), які обов`язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Згідно з підпунктом «а» пункту 10.4 ДБН 360-92 розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається на землях заповідників, заказників, природних національних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків і водоохоронних зон.

Відповідно до пункту 10.17 ДБН 360-92 розміри водоохоронних зон визначаються з урахуванням рельєфу місцевості, рослинного покриву, характеру їх використання і погоджуються з органами по регулюванню використання і охороні вод і землі місцевими органами державної виконавчої влади. Прибережні смуги річок установлюються по обох берегах уздовж урізу води (у меженний період) завширшки: для річок довжиною понад 100 км - до 100 м.; для річок довжиною 50 - 100 км - до 50 м.; для річок довжиною до 50 км - не менше 20. Уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми.

Верховний суд зауважує, що прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються за проектами землеустрою, а не автоматично, з врахуванням містобудівної документації (яка існує на момент встановлення прибережної захисної смуги забудови в її теоретичних межах).

Між тим, у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-184цс15, Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/13358/17 міститься правовий висновок, відповідно до якого при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 806/11/16, від 26 червня 2019 року у справі № 814/2389/15.

Матеріал по темі: «Земельні ділянки у прибережній захисній смузі: аспект власності»

ТЕГИ: землі водного фонду, прибережні захисні смуги, надання земельної ділянки, проект землеустрою, водоохоронна зона, землевпорядна документація, природоохоронний орган, категорії земель, судова практика, Адвокат Морозов

Правовий режим використання земель прибережних захисних смуг

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та умови надання земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги.

29.03.2017 р. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-1590цс16 щодо надання земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги вказала на наступне.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Подібний порядок установлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історично-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначала, що до водного фонду України належать 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об’єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі: зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

ВАЖЛИВО: Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об’єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню та належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, положеннями статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Частиною четвертою статті 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду взагалі не можуть передаватись в приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду в приватну власність, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин), зокрема громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об’єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об’єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, – не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60 – 62 ЗК України та статтями 1, 88 – 90 ВК України. 

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

(!!!) Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об’єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

ВАЖЛИВО: Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га – 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га – 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Відповідно до п. "б" ч.1 ст.58 ЗК України та п.2 ст.4 ВК України до земель водного фонду відносяться, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (ст.ст.1, 88, 90 ВК України, ст.ст.60, 62 ЗК України).

Частинами 1, 3 ст.60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об’єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон з урахуванням існуючих конкретних  умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, у тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 – 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об’єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга – це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено особливий режим.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом.

ВИСНОВОК: Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими статтею 88 ВК України, та орієнтовними розмірами і межами водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон.

Теги: землі водного фонду, прибережні захисні смуги, надання земельної ділянки, проект землеустрою, водоохоронна зона, землевпорядна документація, природоохоронний орган, категорії земель, судова практика, Адвокат Морозов