Вчинення боржником фраудаторного правочину (на шкоду кредиторам) для
приховання активів та ухилення від сплати боргів
22 травня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 936/721/21,
провадження № 61-129св23 (ЄДРСРУ № 111036583) досліджував питання щодо вчинення
боржником фраудаторного правочину для приховання активів та ухилення від сплати
боргів.
При розгляді
позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися
питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути
встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених
законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом
якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає
порушення.
Відповідно до
змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру
створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний
правочин визнається судом недійсним.
Для визнання
правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін
правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання
правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами
не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про
визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних
правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто
обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде
виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин
завжди укладається умисно.
(!!!) Отже, основними ознаками фіктивного правочину є:
введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої
особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий
намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів
учасників правочину.
Укладення
договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не
спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є
порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами
статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до
статті 234 ЦК України.
Однією із
основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті
3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути
добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що
характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони
договору або відповідного правовідношення.
Згідно з
частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав
особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб,
завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що
вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах.
Цивільно-правовий
договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками
цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у
тому числі, вироку).
Договори,
направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі
загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та
недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є
недійсними.
У постанові
Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19),
постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зроблено
висновки про те, що «Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони
вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не
буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування
майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи
звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що
його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином
(реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей
правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».
У постанові
Верховний Суд від 19 травня 2021 року у справі №
693/624/19 (провадження № 61-6420св21) вказано, що «Приватно-правовий
інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для
уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення
про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про
зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч
його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи)
«використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки
(різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан,
до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами
особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для
здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих
фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може
перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від
зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус
особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не
лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин
та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих
правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших
аналогічних правовідносин).
Договір як
приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками
цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та
має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та
обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним
договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий
інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен
використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу
(коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу
(коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».
У постанові
Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі №
489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції
вказав, що «Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання
щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник
перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його
добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого
боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою
особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї
обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно
боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних
засад цивільного законодавства».
Фраудаторні
правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з
порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх
активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями
боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає
окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних
засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною
ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на
третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед
кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у
цивільних правовідносинах.
Добросовісність
є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним
принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини
першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників
цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю,
відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного
правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції
добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі
розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме
зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
У постановах
Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі №
910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 виснував, що «З конструкції частини
третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації
такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі,
є формою зловживання правом».
У постанові
Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі №
405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «Вирішуючи питання
про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення
договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1)
відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення
заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3)
майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна
у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за
своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду,
сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв
недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших
осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення
звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».
Фраудаторні
правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві
України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20
Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при
неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №
4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні
(частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII
«Про виконавче провадження»).
ВИСНОВОК: Фактично будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього
зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок
якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у
частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому та
обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно,
реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення
звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний
недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Матеріал по
темі: «Вчинення боржником фраудаторного
правочину для приховання активів»
Теги: фраудаторність, добросовісність, зловживання правом, зменшення майна,
приховування майна, фіктивний правочин, недійсний, шкоду кредиторам, боржник,
неплатоспроможність, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
