Адвокат Морозов (судебная защита)
Вибір
ефективного засобу правого захисту, який не передбачений законом, але повинен
забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Згідно з приписами статті 11 Цивільного
кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що
передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не
передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та
обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є
договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття,
зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 цього ж Кодексу).
Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України
унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та
визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та
справедливості.
Зокрема Вищий господарський суд України в
своєму рішенні від 26 липня 2016 року по справі № 910/10186/15 вказав, що недійсний правочин не створює юридичних
наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності
правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що
вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого
повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном,
виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано,
за цінами, які існують на момент відшкодування (стаття 216 Цивільного кодексу
України).
Стаття 15 Цивільного кодексу України
передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його
порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист
свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або
оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його
володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана
поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення
суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із
застосуванням відповідного способу захисту.
В свою чергу,
в Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 р. по справі №
1-10/2004 розкривається поняття "охоронюваний
законом інтерес", що вживається
в частині першій статті 4
Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у
логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або
нематеріальним благом, як зумовлений загальним
змістом об'єктивного і
прямо не опосередкований у
суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним
об'єктом судового захисту
та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і
колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим
загальноправовим засадам.
Частиною четвертою статті 55 Конституції
України унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом
засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Таким чином, особа, законний інтерес або право
якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений
нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між
декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.
Способи захисту цивільного права та інтересу
зазначені в статті 16 Цивільного кодексу України. За приписами цієї норми кожна
особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або
майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів
можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення
дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)
примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення
правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування
майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання
незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади
Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових
і службових осіб.
Суд
може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений
договором або законом.
У розумінні наведених приписів спосіб захисту
повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його
порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Однак, надаючи правову оцінку належності
обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки
зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини
Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам
"Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів
від 12 травня 2004 р. передбачено, що, відповідно
до вимог статті 13
Конвенції, держави-члени зобов'язуються
забезпечити будь-якій особі, що
звертається з оскарженням порушення її прав
і свобод, викладених в
Конвенції, ефективний
засіб правового захисту в національному органі;
крім обов'язку впровадити
такі ефективні засоби правового
захисту у світлі
прецедентної практики
Європейського суду з
прав людини , на держави покладається загальний
обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень;
саме держави-члени повинні
забезпечити ефективність
таких національних засобів
як з правової, так і практичної точок зору, і щоб
їх застосування могло привести
до вирішення скарги по
суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада
1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v.
the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини
зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові
засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно
від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати
заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б
компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення
положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави -
учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони
забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Суд указав на те, що за деяких
обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю
засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного
правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за
Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить
від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що
вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".
Отже,
"ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції
повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного
результату.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав
людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як
джерело права.
Більше того, згідно Рекомендації Rec (2004) 6 -
"орган", про який ідеться у статті 13 Конвенції, не обов'язково має бути судовим, але якщо він не є таким, то його повноваження і ті гарантії, які він надає, доцільно визначати з огляду на реальну ефективність засобу правового
захисту, який він забезпечує; - "ефективність"
"засобу правового захисту" в значенні статті 13 не
залежить від визначеності
позитивного для заявника результату; проте
вона містить певну
мінімальну вимогу щодо швидкості
розгляду (абз. 5 та 6 розділу «Вступ», Рекомендації Rec
(2004)
ВАЖЛИВО: Таким чином, «ефективний
спосіб правового захисту» – це всього лише обраний позивачем спосіб захисту,
який останній вважає найефективнішим.
Окремої уваги заслуговує Аналіз Верховного
суду України щодо практики застосування судами ст. 16 ЦК України і який свідчить,
що ВСУ не може погодитися з практикою судів, які відмовляють у позові у зв’язку
з тим, що заявник (позивач), звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, не
встановлений законом або договором для захисту права чи інтересу, що порушене,
невизнане або оспорюється.
У таких випадках слід виходити із загальних засад захисту
прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист
прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що суд може захистити цивільне
право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Законодавчі обмеження матеріально-правових
способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з
дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не
заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та
Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а
обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного
права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не
передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом
захисту, тобто таким, що відповідає
змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим
порушенням.
Саме такий концептуальний підхід до
застосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своє втілення в постанові
Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11 та в
постанові Верховного суду України від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13 і
які, в свою чергу, є обов’язковими для всіх
органів і судів з метою приведення судової практики до єдності.
Теги: захист інтересів, порушення прав,
звернення до суду, договір, закон, права та обов’язки, позов, спосіб,
забезпечення, правовий захист, судовий захист, юрист, адвокат, Морозов Євген
