Оподаткування суми моральної шкоди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку

19 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 226/1128/24, провадження № 61-14255св24 (ЄДРСРУ № 127423141) досліджував питання щодо включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку відшкодування шкоди життю та здоров`ю.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21.

Суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом (п.п. 164.2.14 ст. 164 ПКУ).

Дія п.п. 164.2.14 ст. 164 ПКУ не поширюється на оподаткування сум страхових виплат, страхових відшкодувань і викупних сум за договорами страхування.

Крім того, п.п. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п.п. 3 і 4 п. 170.131 ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Враховуючи викладене, дохід, у вигляді моральної шкоди відповідно до вироку (рішення) суду, який виплачується Товариством на користь фізичної особи у розмірі, що не перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року не оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором (ІПК від 12.03.2025 р. № 1346/ІПК/99-00-24-03-03).

В постанові від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 Верховний Суд констатував, що як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20.

Ці висновки застосовані Верховним Судом у постановах від 17 грудня 2024 року в справі № 243/861/23, від 06 січня 2025 року в справі № 212/4843/24, від 18 березня 2025 року в справі № 235/3132/24, від 14 квітня 2025 року в справі № 215/199/24.

ВИСНОВОК: Сума відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягає оподаткуванню.

 

 

Матеріал по темі: «Визначення судом обґрунтованого розміру моральної шкоди»

 

 

 

Теги: моральна шкода, немайнова шкода, казначейство, стягнення з держави,  грошове зобовязання, стягнення коштів, невиконання судового рішення,  судова практика, Верховний суд,  Адвокат Морозов

Визначення судом обґрунтованого розміру моральної шкоди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: визначення судом обґрунтованого розміру моральної шкоди з урахуванням висновків експертів, які містяться в матеріалах справи

22 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/3914/20, адміністративне провадження № К/990/38253/23 (ЄДРСРУ № 126788475) досліджував питання щодо визначення судом обґрунтованого розміру моральної шкоди.

Що стосується розміру моральної шкоди, то у силу частини третьої статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 

(!!!) З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночним поняттям, суди першої та апеляційної інстанцій, які встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У цьому аспекті, колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду викладені в постанові від 08 травня 2018 року у справі №916/259/16, де Суд звернув увагу, що з мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції не вбачається наведення судом правової оцінки висновку судово-почеркознавчої експертизи, а також зауважень відповідача щодо висновку судового експерта. Тобто суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував прийняття ним до уваги одних доказів та відхилення інших, що свідчить про неналежне дослідження ним зібраних у справі доказів.

В постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі №910/11573/18 Суд зазначив, що в основу судових рішень попередніх інстанцій покладено висновок складений за результатами комісійної судової експертизи у сфері інтелектуальної власності. Водночас, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення Касаційний господарський суд з`ясував, що мотивів відхилення по суті висновку, складеного на замовлення позивача, в оскаржуваних судових рішеннях суди не зазначили. Вказаний експертний висновок не оцінювався судами на предмет його належності, допустимості, достовірності та достатності, що стало підставою для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/20229/20 зазначено, що суд апеляційної інстанції, з посиланням на статті 73, 74, 79, 86, 104 ГПК України, зазначив про те, що висновок експерта не приймає як доказ у справі, при цьому суд апеляційної інстанції не зазначив обґрунтувань наявності підстав для не прийняття вказаного доказу, пославшись лише на те, що висновки судових експертів викладені з порушенням законодавства, без аргументації у чому саме полягає таке порушення. За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає такими, що знайшли своє підтвердження доводи касаційних скарг позивачів щодо необґрунтованості у відмові у прийнятті висновка експерта та ненаданні останньому належної оцінки з урахуванням наведених норм процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц сформував правовий висновок: сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.

ВИСНОВОК: Таким чином, вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв`язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

 

 

 

Матеріал по темі: «Право на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади»
 

 

 

 

Теги: моральна шкода, немайнова шкода, казначейство, стягнення з держави,  грошове зобовязання, стягнення коштів, невиконання судового рішення,  судова практика, Верховний суд,  Адвокат Морозов

Право на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав незаконними рішеннями органів державної влади

22 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/3914/20, адміністративне провадження № К/990/38253/23 (ЄДРСРУ № 126788475) досліджував питання щодо право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

У пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 підкреслив, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005 року).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 55).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен 1) встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, 2) чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, 3) встановити причинно-наслідковий зв`язок та 4) визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №2а-2663/11/0170/5.

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою  (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумності, несправедливості) її розміру, визначеного позивачем.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (Постанов КЦС ВС від 13 липня 2023 року у справі № 454/289/22, провадження № 61-2200св23 (ЄДРСРУ № 112202578).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.01.2024 у справі № 554/4401/22, Верховний Суд резюмує, що головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.

ВИСНОВОК: Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Чи є підставою для відшкодування моральної шкоди закриття адмінсправи в суді?»
 

 

Теги: моральна шкода, немайнова шкода, казначейство, стягнення з держави,  грошове зобовязання, стягнення коштів, невиконання судового рішення,  судова практика, Верховний суд,  Адвокат Морозов

Стягнення моральної шкоди завданої невиконанням судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення моральної шкоди у зв’язку із тривалим невиконанням судового рішення про стягнення з державного органу коштів на користь позивача

11 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/479/21 (ЄДРСРУ  № 116231446) досліджував питання щодо Стягнення моральної шкоди у зв’язку із тривалим невиконанням судового рішення про стягнення з державного органу коштів на користь позивача.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 ЦК України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

(!) Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 818/607/17 від 24.03.2020 зазначено, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. В силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

При вирішенні порядку відшкодування шкоди, суд враховує, що моральна шкода повинна стягуватися з Державного бюджету України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), в якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Водночас, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. 

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 25 січня 2023 року в рамках справи № 295/8799/20, провадження № 61-11911св22 (ЄДРСРУ № 108653803).

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2020 року в справі № 818/607/17, від 12 серпня 2020 року в справі № 761/7165/17.

ВИСНОВОК: Отже, позивач повинен довести в суді наявність усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу).

 

 

Матеріал по темі: «Момент застосування ст. 625 ЦК України до держави за невиконання судового рішення»

 

 

 

 

 Теги: моральна шкода, немайнова шкода, казначейство, стягнення з держави,  грошове зобовязання, стягнення коштів, невиконання судового рішення,  судова практика, Верховний суд,  Адвокат Морозов

Стягнення судових витрат при оскаржені постанови патрульної поліції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суб`єкт за рахунок якого слід стягувати судові витрати, зокрема зі сплати судового збору, на прикладі оскарження постанови патрульної поліції

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з п.19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (надалі - Порядок) - безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. Якщо боржник обслуговується централізованою бухгалтерією, зазначені документи подаються до органу Казначейства, в якому відкрито рахунки відповідної бюджетної установи, при якій створена така централізована бухгалтерія (далі - централізоване обслуговування боржника) (п. 24 Порядку).

За змістом пункту 26 Порядку безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках). Безспірне списання коштів з рахунків бюджетних установ у частині власних надходжень здійснюється безпосередньо із загальної суми залишку надходжень на відповідному рахунку за визначеним кодом економічної класифікації видатків бюджету з урахуванням вимог пункту 28 цього Порядку.

Судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету. В разі коли у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів зазначений код не передбачений або за таким кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша, ніж сума списання, або відсутні відкриті асигнування (залишки коштів на рахунках), безспірне списання судових витрат, штрафів здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється стягнення коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів.

В контексті наведеного слід відмітити, що наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року №73 затверджено Положення про Департамент патрульної поліції (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 року №887), у п.4 якого закріплено, що Департамент організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріальне-технічне та фінансове забезпечення.

Відповідно до п.2 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту.

Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності (п.8 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції зі змінами).

Департамент фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом, та забезпечує їх цільове використання (п.9 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції із змінами).

Таким чином, боржник – Управління патрульної поліції в області Департаменту патрульної поліції не є юридичною особою, не має самостійного балансу та рахунків в Державній казначейській службі, що ускладнює виконання рішення суду в даній справі.

У свою чергу, Департамент патрульної поліції, в структуру якого входить Управління патрульної поліції в області є юридичною особою публічного права з самостійним балансом та рахунками в органах Державної казначейської служби України, тобто є розпорядником та одержувачем бюджетних коштів, зокрема, призначених для утримання Управління патрульної поліції в області Департаменту патрульної поліції.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналогічна правова позиція щодо суб`єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17

ВИСНОВОК: 

• Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує та не являється розпорядником бюджетних коштів;
• У зв`язку з вищевикладеним судові витрати підлягають стягненню саме з Департаменту патрульної поліції України Національної поліції України або шляхом відшкодування коштів з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції.

 

Матеріал по темі: «Адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП»