Особливості подання позову третьою особою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строк вступу у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору та час для подання позову третьою особою

10 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/6681/20 (ЄДРСРУ № 94764311) досліджував питання щодо права на подання позову третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, статті 4  ГПК України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Верховний Суд за таких міркувань відзначає, що реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем інша особа (третя особа) з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину.

Порядок та умови вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справу, зокрема врегульовано нормами статті 49 ГПК України.

Зміст частини першої статті 49 ГПК України свідчить, що необхідною умовою набуття іншою особою  статусу третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору є дотримання таких критеріїв як: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмету спору); 2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).

Дотримання цих критеріїв підлягає оцінці та з`ясуванню під час прийняття рішення щодо вступу у справу третьої особи з самостійними вимогами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18, від 27.09.2019 у справі № 904/323/19, від 05.12.2019 у справі №911/3132/17, від 11.11.2020 у справі №    912/2751/16).

Відповідно до частини п`ятої статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.

Тлумачення наведеної процесуальної норми дає підстави стверджувати, що положеннями статті 49 ГПК України окремо унормовано строк вступу у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, яким згідно із частиною першою цієї статті є строк до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження та правила пред`явлення (подачі) таких позовів, які передбачено частиною п`ятою цієї статті з урахуванням якої такі позови повинні відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 ГПК України.

Таким чином, Верховний Суд відзначає, що за приписами статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або кількох сторін. При цьому позови таких осіб мають подаватися з дотриманням загальних правил пред`явлення позову, на що безпосередньо вказують положення частини п`ятої статті 49 та частини 4 статті 180 ГПК України та відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі  № 916/3245/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/542/18.

Отже, право на пред`явлення позовної заяви третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору  не є абсолютним, подаючи позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо форми, змісту, строку подання, а також  порядку її подання.

Частинами четвертою - шостою статті 180 ГПК України  визначено, що зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Отже, нормами ГПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення без руху, лише коли заявником було порушено вимоги статей 162, 164, 172, 173 ГПК України. Порушень заявником вимог статей 162, 164, 172, 173 ГПК України, судами попередніх інстанцій не встановлено, про недотримання вказаних норм скаржник також не зазначає, а отже підстави для застосування статті 174 ГПК щодо залишення позовної заяви без руху, відсутні.

Із системного аналізу змісту статей 49 та 180 ГПК України вбачається, що законодавцем встановлено строк для пред`явлення, зокрема, позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору, порушення (недотримання) якого має наслідком повернення позовної заяви.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно з статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

ВИСНОВОК: Право на подання позову третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може бути реалізовано нею виключно у строк, до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Матеріал по темі: «Право третьої особи подати позов з самостійними вимогами на предмет спору»

 

 

Теги: право третьої особи, подати позов,  самостійними вимогами, щодо предмета спору, правовий конфлікт, вимога третьої особи, зустрічний позов, самостійний позов третьої особи, судова практика, Адвокат Морозов

Позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмінність позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору від зустрічного позову сторони процесу.

16 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/2710/18 (ЄДРСРУ № 83692073) досліджував питання щодо позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Відповідно до статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.

При цьому позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред`явлення позову, на що безпосередньо вказують положення частини п`ятої статті 49 та частини четвертої статті 180 ГПК України. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої, третьої статті 180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження із первісним позовом ухвалою суду.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги  за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

(!!!) Отже, взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому:

- обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах;

- вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись;

- задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 квітня 2019 року у справі № 914/2236/18 (ЄДРСРУ № 81304747).

Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

ВАЖЛИВО: Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним із первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

При цьому, під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

ВИСНОВОК: Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів статті 49 ГПК України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами.

Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 серпня 2019 року у справі № 916/1743/18 (ЄДРСРУ № 83378763),  від 17 липня 2019 року у справі №  910/12449/18 (ЄДРСРУ № 83258739),  від 20 травня 2019 року у справі №  916/1302/18 (ЄДРСРУ № 81847100) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №916/3245/17 (ЄДРСРУ № 80854765).

Матеріал по темі: «Право третьої особи подати позов з самостійними вимогами на предмет спору»

Теги: право третьої особи, подати позов,  самостійними вимогами, щодо предмета спору, правовий конфлікт, вимога третьої особи, зустрічний позов, самостійний позов третьої особи, судова практика, Адвокат Морозов

Право третьої особи подати позов з самостійними вимогами на предмет спору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право подати до однієї або декількох сторін позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

01 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  916/1743/18 (ЄДРСРУ № 83378763) досліджував питання щодо права подати до однієї або декількох сторін позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Суд вказує, що право подати до однієї або декількох сторін позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Зазначене право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред`явлення позовів третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, встановлених процесуальним законодавством. Тому повернення заявникові позовної заяви, поданої з порушенням вимог частин 1, 2 статті 180 Господарського процесуального кодексу України, не може вважатися обмеженням доступу до суду.

Суд виходить з того, що на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України має містити самостійні вимоги саме щодо предмету спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

ВАЖЛИВО: З огляду на викладене Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові, у зв`язку з чим аргументи Заявника про обмеження його права на суд є безпідставними.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 (ЄДРСРУ № 80854765) та підтримана у постановах Верховного суду від 17 липня 2019 року у справі № 910/12449/18 (ЄДРСРУ № 83258739), від 20 травня 2019 року у справі № 916/1302/18 (ЄДРСРУ № 81847100).

Тобто, якщо позовна заява Заявника безпосередньо не спрямована на предмет спору між Позивачем і Відповідачем, зв`язок між вимогами Заявника та вимогами Позивача є лише опосередкованим і позов Заявника фактично містить вимогу, задоволення якої може унеможливити задоволення первісного позову, то позов Заявника фактично є зустрічним позовом.

ВАЖЛИВО: Між тим, процесуальним правом самостійно ініціювати зустрічний позов чи змінити сторони існуючого судового провадження треті особи за приписами чинного Господарського процесуального кодексу України не наділені.

В такому випадку  позовна заява Заявника підлягає поверненню у зв`язку з тим, що вона не є позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, в розумінні частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 904/9129/17. 

Необхідно підкреслити, що у зв`язку з наведеним Суд відхилив доводи Заявника про те, що при пред`явленні третьою особою самостійних вимог щодо предмета спору її дії розцінюються як дії відповідача при реалізації його права на пред`явлення зустрічного позову, тому треті особи мають право пред`явити позовну заяву, до якої застосовуються правила, що регулюють пред`явлення зустрічного позову.

ВИСНОВОК:  Позовна заява третьої особи відповідно до положень частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі.

При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Отже, вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Теги: право третьої особи, подати позов,  самостійними вимогами, щодо предмета спору, правовий конфлікт, вимога третьої особи, зустрічний позов, самостійний позов третьої особи, судова практика, Адвокат Морозов

Розмір ставок судового збору при первісному та зустрічному позовах

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВСУ: у разі оскарження  судового рішення лише в частині вирішення одного із позовів судовий збір має сплачуватися, виходячи із розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні відповідного позову. 

31.05.2017 р. в рамках справи № 3-164гс17 Верховним судом України досліджувалось питання щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про судовий збір».

Зокрема те, що Законом України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, незалежно від того, чи оскаржується рішення (постанова) суду в цілому, чи його частина, і оскільки предметом розгляду у суді першої інстанції було два позови (первісний позов майнового характеру та зустрічний позов немайнового характеру), то сплачувати необхідно сукупність ставок.

За змістом статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 44 ГПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Згідно зі статтею 1 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат.

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

За змістом статті 3 Закону України «Про судовий збір» об’єктами справляння судового збору є, зокрема, позовна заява та інша заява, передбачена процесуальним законодавством; апеляційна і касаційна скарги на судові рішення, заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заява про скасування рішення третейського суду, заява про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

ВАЖЛИВО: Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (тут і далі – у редакції, чинній на час подання зустрічної позовної заяви ТОВ у справі, яка розглядалась) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору.

Так, за змістом підпункту 4 пункту 2 частини другої цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлено ставку у відсотковому співвідношенні (110 %) до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до цієї ж статті за подання до господарського суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано зокрема за характером спору (майновий/немайновий). При цьому за змістом підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах (частина п’ята статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у контексті визначення розміру судового збору за подання апеляційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви», має визначатися за розміром ставок, встановлених статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред’явлення відповідного позову.

Об’єктом, з якого розраховується розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги, є саме позовна заява (зустрічна позовна заява), а базою для такого розрахунку – ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні відповідної позовної заяви (у разі об’єднання в одній заяві вимог майнового та/або немайнового характеру, декількох вимог немайнового характеру – загальна сума усіх вимог у відсотковому співвідношенні до ціни позову та/або у фіксованому розмірі).

ВИСНОВОК: Оскільки кожна позовна заява є самостійним, окремим об’єктом справляння судового збору, то за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у відсотковому співвідношенні до розміру судового збору, що підлягав сплаті при поданні кожної окремої відповідної позовної заяви, незалежно від оспорюваної суми, зменшення розміру судового збору судом на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір» і розподілу судом при ухваленні рішення судових витрат пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Зокрема, у разі оскарження в апеляційному порядку судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду первісного та зустрічного позовів, якщо сторона не згодна з таким рішенням у цілому, судовий збір має сплачуватися з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів, а у разі оскарження  судового рішення лише в частині вирішення одного із позовів судовий збір має сплачуватися, виходячи із розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні відповідного позову.

Оскільки ТОВ  в апеляційному порядку оскаржувало рішення місцевого господарського суду лише в частині вирішення зустрічного позову, а вимога закону про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду за ставкою у відсотковому співвідношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, стосується кожного окремого позову, в цьому випадку – зустрічного, то заявник правомірно сплатив судовий збір, виходячи із розміру позовних вимог за зустрічним позовом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Теги: судовий збір, розмір ставок судового збору, об’єднання позовних вимог, зустрічний позов, первинний позов, апеляційне оскарження, закон про судовий збір, судова практика , Адвокат Морозов