Відшкодування шкоди без встановленої вини водія у вчиненні ДТП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування шкоди завданої в ДТП, в порядку страхового відшкодування, у разі не закінчення розгляду кримінального провадження

05 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 208/4598/21, провадження № 61-6997св22 (ЄДРСРУ № 106660022) досліджував питання щодо відшкодування шкоди завданої в ДТП, в порядку страхового відшкодування, у разі не закінчення розгляду кримінального провадження.

У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки(пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.

Примітка: Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж  36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц (провадження  № 61-26405св18) та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21).

(!!!) Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

У пункті 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 280/1222/17 (провадження № 61-42888св18).

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20), від 26 квітня   2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливостівідмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21), на яку, зокрема посилається заявник у  касаційній скарзі, та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20(провадження № 61-19906св21).

Враховуючи наведене, висновки суду про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності судового рішення у кримінальному провадженні по факту ДТП є такими, що не ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

ВИСНОВОК: Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для незадоволення вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

 

Матеріал по темі: «Відшкодування шкоди заподіяну пасажиру (пішоходу) внаслідок ДТП»

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Відповідальність власника ТЗ за шкоду завдану його працівником внаслідок ДТП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Володілець транспортного засобу має нести обов`язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником внаслідок ДТП, але…

25 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №  760/28302/18-ц, провадження № 61-12464св20 (ЄДРСРУ № 93171039) досліджував питання щодо відповідальності володільця транспортного засобу за шкоду завдану його працівником внаслідок ДТП.

Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18), про те, що володілець транспортного засобу має нести обов`язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа,  що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду),  так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

21 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/1391/19 (ЄДРСРУ № 91169919) наголошує, що тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 201/722/18, провадження № 51-5406км19 (ЄДРСРУ № 89578529), від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

ВИСНОВОК: Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, підтриманою у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц (провадження № 61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, провадження № 61-31268св18 (ЄДРСРУ № 86103618), від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц (провадження № 61-11969св18).

Матеріал по темі: «Алгоритм дій водія при ДТП для отримання страхового відшкодування»

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов