Адвокат Морозов Евгений
З урахуванням економіко – соціально –
політичної ситуації в країні почастішали випадки звернення одним із подружжя до
суду із позовною заявою «Про надання дозволу на оформлення віз та надання дозволу на виїзд
малолітньої дитини за межі України без згоди батька».
В цьому
матеріалі пропоную розглянути основні критерії та принципи необхідні для позитивного
вирішення спору.
Законодавство, яке регулює цю сферу
суспільних відносин охоплює, як національне так і міжнародне, оскільки права
дитини – це найвища соціальна цінність.
Більше того, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо
виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її
виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди
одного з батьків.
Отже,
перед зверненням до суду необхідно врахувати нижчевикладене:
По – перше:
необхідно зазначити, що згідно ст.
313 Цивільного Кодексу України фізична
особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд з України лише за згодою батьків і в їхньому
супроводі.
Відповідно
до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою
Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо
дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними
установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами,
адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється
якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці
зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для
її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи
інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх
відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
По – друге: Порядок виїзду за кордон дітей громадян
України визначено Законом
України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від
21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою
КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного
кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта
громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх
тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою
КМУ від 31 березня 1995 р. № 231 (із
змінами).
Правила перетинання
державного кордону громадянами України, затверджені Постановою
Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57 із змінами і доповненнями,
передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України
громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох
батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених
ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд за
межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з
батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально
посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі
пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину,
який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
По – третє: статтею
141 СК України визначено
рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини. За положеннями ч. 2 ст.150
СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її
фізичний, духовний та моральний розвиток.
За
правилами ст.155
СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають
ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності,батьківські права
не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно
до ч.7 ст.7
СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав,
установлених Конституцією
України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами
України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно
принципу 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом та
іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальних захист та надані
можливості та сприятливі умови, що дозволяли б їй розвиватися фізично,
розумово, духовно та у соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом та
в умовах свободи та гідності.
Таким
чином, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи
обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона
посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий
сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам
належності та допустимості доказів (пункт 27 Постанови
Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного
процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12
червня 2009 року №2).
Але надавати докази та формулювати позовні вимоги необхідно опираючись
на уставлену судову практику виходячи з такого:
1. Позовні вимоги повинні бути чітко
обґрунтовані та підтверджені доказами на предмет того, що інший із подружжя
ухиляється від виховання малолітньої дитини та ухиляється надати нотаріально – посвідчений
дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України;
2. Резолютивна частина позовної заяви обов’язково
повинна містити країну та/або країни в які позивач просить суд надати дозвіл. Ці
країни (республіки) повинні бути конкретно визначеними та написані без
орфографічних помилок, наприклад неможна вказувати «…у країни ближнього або дальнього зарубіжжя» та «..до Єгипту,
Туреччини», а потрібно «… до Арабської
Республіки Єгипет, Турецької Республіки»;
3. Резолютивна частина позову обов’язково
повинна містити строк та/або термін на який планується відрядження з обов’язком
позивача повернути дитину в Україну. Максимальний строк вказаний у судовому
рішенні, яке було залишено без змін вищестоящою інстанцією (ВССУ), складає три
роки.
P.s.
важливим елементом резолютивної частини позовної заяви є також прохання не
тільки, про надання дозволу щодо виїзду малолітньої дитини за кордон без згоди
іншого із подружжя, а й прохання щодо дозволу на виготовлення та оформлення
відповідної візи без згоди іншого із подружжя.
