Адвокат Морозов (судовий захист)
Верховним судом України досліджено
правовий аспект питання стосовно надання дозволу одному із батьків на
постійне проживання
малолітньої дитини без згоди та супроводу батька з іншим із подружжя за межами
країни.
12.04.2017 р. вирішуючи питання про
усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм
матеріального права стосовно надання дозволу одному із батьків на постійне
проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька з іншим із подружжя
за межами країни, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
розглядаючи справу № 6-15цс17 виходила з
нижчевикладеного.
Предметом судового провадження було те,
що після розірвання шлюбу батьків, за домовленістю між подружжям, малолітня дитина
проживала разом з матір’ю, однак в подальшому мати зареєструвала шлюб з
громадянином іншої країни (Французької Республіки) та отримала право на
проживання в цій державі, у зв’язку із чим виникла необхідність вивезти
малолітню дитину за межі України на постійне місце проживання на що батько
дитини категорично заперечував.
ВСУ вказав, що відповідно до частини
третьої статті 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і
батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК
України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав,
установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими
міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про
права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27
вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того,
здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями
соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами,
першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її
благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших
осіб, які відповідають за неї за законом.
ВАЖЛИВО: Відповідно
до статті 141 СК України мати
і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на
безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене
законом (стаття 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК
України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із
батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її
вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким
проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо,
спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не
перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір
щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто
проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає
нотаріальному посвідченню.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо
мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них
буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки
та піклування або судом. Під
час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги
ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста
прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші
обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не
можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного
доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною
поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Дитина, яка не досягла 14 років,
повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене
самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
ВАЖЛИВО: Місце проживання
малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання
матері чи батька, або за конкретною адресою.
Визначення місця проживання малолітньої
дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з
ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько
дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.
Відповідно до частини третьої статті
313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років,
має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів),
піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені
ними.
Згідно із частиною другою статті 4
Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян
України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього
громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Пунктом 3 Правил передбачено виїзд з
України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох
батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених
ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.
Виїзд з України громадян, які не
досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб,
уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється
за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній
держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі,
якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за
межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків,
оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з
батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального,
культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя,
розвиток і виховання.
Виходячи з положень зазначених норм
матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в
супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі
рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням
його початку й закінчення.
ВИСНОВОК: Надання дозволу на
постійне проживання малолітньої
дитини без згоди та супроводу другого із батьків суперечить
чинному законодавству.
Більше того, надання за рішенням суду
дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за межі України без згоди
батька/мати також суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав
та обов’язків обох батьків відносно виховання дитини, унаслідок чого другий із
батьків фактично позбавляється можливості брати участь у вихованні дитини та
спілкуванні з нею.
Матеріал по темі:«Оформлення віз та виїзд малолітньої дитини за кордон без
згоди батька».
Теги: без згоди
батька, виїзд дитини за кордон, оформлення візи, рішення суду, виїзд малолітніх
дітей за кордон, дозвіл на виїзд дитини за кордон термін дії, судова практика,
Адвокат Морозов
