Недійсність правочину, якщо його вчинено батьками без дозволу органу опіки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання недійсним правочину стосовно нерухомого майна, якщо його вчинено батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування

05 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 372/3056/21, провадження № 61-2185св23 (ЄДРСРУ № 112030261) досліджував питання щодо визнання недійсним правочину стосовно нерухомого майна, якщо його вчинено батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей»  держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - це обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону батькам малолітньої дитини та особам, які їх замінюють, вчиняти певні види правочинів щодо її майна й майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини другої статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

На підставі частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) всупереч правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/13270/19 (провадження № 61-4525св22, ЄДРСРУ № 105036410) зазначено, що: «Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини правочину щодо відчуження нерухомого майна за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України, статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження № 61-6301св18) та від 10 березня 2021 року у справі № 362/6156/16-ц (провадження № 61-17460св18)».

А також підтримано Верховним судом у постановах від 07 грудня 2020 року у справі № 201/3817/18 (провадження 61-22364св19), від 20 вересня 2021 року у справі № 727/1556/19 (провадження № 61-10149св21, ЄДРСРУ № 99748003), від 15 березня 2021 року у справі № 208/4556/17 (провадження № 61-17357св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 127/5163/19 (провадження № 61-7858св20, ЄДРСРУ № 102010461).

Верховний суд 29 травня 2023 року в рамках справи № 479/400/21, провадження № 61-7505 св 22 (ЄДРСРУ № 111250938) констатував увагу на тому, що відповідно до частини дев`ятої статті 177 СК України неналежне виконання батьками своїх обов`язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов`язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

Відтак, у разі, якщо позивач вважає, що його мати/батько неналежним чином виконувала свої обов`язки щодо управління його майном, він не позбавлений права звернутися до неї із вимогами про відшкодування завданої йому майнової шкоди (частина дев`ята статті 177 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

ВИСНОВОК: по –перше: сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину стосовно нерухомого майна не є безумовною підставою для визнання його недійсним; по-друге: таким чином, правочин стосовно нерухомого майна, може бути визнано недійсним, якщо його вчинено батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування, якщо це призвело до порушення права та звуження обсягу існуючих майнових прав дитини.

 

Матеріал по темі: «Юридичні наслідки висновку органу опіки та піклування»

 

 

Теги: відчуження майна, вчинений батьками, дозвіл органу опіки, піклування, без згоди, визнання правочину недійсним, правочин стосовно нерухомого майна, звуження прав, порушення прав дитини, малолітня, неповнолітня, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав психічної хвороби

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав наявності у заповідача/дарувальника психічної хвороби та неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору

29 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 199/8289/16-ц, провадження № 61-4122св21 (ЄДРСРУ № 112058327) досліджував питання щодо визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав наявності у заповідача/дарувальника психічної хвороби та неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

У частині першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

(!!!) Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до стаття 89 ЦПК України).

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2023 року у справі № 583/3539/19, провадження № 61-21390св21 (ЄДРСРУ № 112087865).

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14 - ц, зазначено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14-ц).

ВИСНОВОК: Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Викладене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14, і постановах Верховного Суду від 5 лютого 2018 року у справі № 404/4956/15-ц (провадження № 61-1294св18), від 25 липня 2018 року у справі № 416/13806/14 (провадження № 61-33508св18) та від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 29 червня 2023 року у справі № 461/3059/18 (провадження № 61-20св23, ЄДРСРУ № 111906862).

 

Матеріал по темі: «Визнання договору дарування житла недійсним (обман/помилка)»

 

 

Теги: заповіт, дарування, визнання правочину недійсним, психічна хвороба, експертиза, дієздатність, усвідомлення дій, укладання договору, нотаріус, посвідчення угоди, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов