09 серпня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 755/16831/19,
провадження № 61-17567св21 (ЄДРСРУ № 112845633) досліджував питання: «Чи
може укладення договору позики грошей між юридичною особою (позикодавець) та
фізичною особою підтверджуватися тільки вказівкою призначення платежу при
перерахунку коштів на картку»?
За договором
позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні
(позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а
позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів
(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір
позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених
родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики
укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів
перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від
суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути
представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання
йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей
(стаття 1047 ЦК України).
Правочин
вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в
одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах,
якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій
формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або
іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України в
редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Під формою
правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його
змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з
них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю
сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як
односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво-
і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього
правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути
ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у
складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня
2022 року у справі № 393/126/20 (провадження
№ 61-14545сво20).
Реальним (від
латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі
речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна
наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно
істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або
вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати
Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).
Письмова форма договору
позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення
договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є
двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після
укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі
повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж
якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню
правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і
залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже,
у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє
право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з
метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен
встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором
позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі
якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий
висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним
Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, на які є посилання в касаційній
скарзі.
У постанові
Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики
вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на
основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК
України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті
640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для
укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії,
договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної
дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є
доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми
позичальнику».
Обміркувавши
викладене, Верховний суд зауважує, що:
по своїй
юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для
його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між
сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів
позикодавцем позичальнику;
законодавець
імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в
письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є
юридична особа;
розписка про
отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник)
кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення,
так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної
грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати
укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки
замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки
позичальником;
вказівка
призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу
розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми
(єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що
підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики,
оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти.
Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати
значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але
не для підтвердження укладення певного договору.
Матеріал по
темі: «Заміна позики новим позиковим зобов`язанням»
Теги:
безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне
застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг,
курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу,
позика, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар