Адвокат Морозов (судебная защита)
Девіз Володимира Кличка: «Поразка – не
варіант!», так ось, при захисті та/або виведені
іпотечного майна з-під застави кредитора, банкрутство та ліквідація
підприємства – не варіант, наголос Верховного суду України (!!!), але так чи
насправді?
На жаль в нашій країні банківське лоббі
зробило свою справу… у своєму матеріалі «Подвійні стандарти Верховного суду
України: кредитно-іпотечні справи» я зазначав, що, нажаль, рішення ВСУ це
сукупність протирічь та невідповідностей не тільки Закону, а й своїй же судовій
практиці, хоча ВСУ, як найвища ланка судової системи України, покликаний забезпечити її єдність.
Приймаючи рішення у судовій справі Верховний
суд України діє по «виборчому принципу» або (це лише моє припущення) на
підставі недостатніх доказів,
які надали сторони та якими обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення.
У зазначеному вище матеріалі вказувалось, що Правові позиції Верховного суду України
висловлені в Постановах від 7 листопада 2012 року у справі № 6-129 цс 12 та від 11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13:
«припинення
юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення
іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється» , суттєво
протирічать Правовій позиції Верховного суду України висловленій в постанові
від 10 лютого 2016 року у справі №
6-216цс14: « сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням
запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності
заборгованості боржника за цим договором не
є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення
виконання кредитного договору боржником».
Разом з тим, аналізуючи реєстр судових рішень
Верховного суду України вбачається, що судова палата у Господарських справах
при вирішені справ виходить саме із позиції Верховного суду України висловленій
саме в постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14: «ліквідація юридичної особи не є підставою для припинення договору іпотеки»
(Постанова ВСУ від 6 липня 2016 року
справа № 3-584гс16).
Однак, відповідно до частини 2 ст.4-1 ГПК України
та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» господарські
суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому
цим Кодексом, з урахуванням особливостей цього Закону.
Отже, спеціальні норми Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають пріоритет
відносно загальних норм ГПК України у справах про банкрутство.
За приписами ч. 4 ст.10 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі – «Закон»),
суд, у провадженні якого перебуває
справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника,
у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів),
укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових
та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов’язаних із визначенням та
сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених
відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання
недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на
виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом
України.
ВАЖЛИВО: справи у вказаних вище спорах належать до виключної підсудності того
господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Якщо поточні кредитори мають майнові претензії
до боржника, то вказані справи розглядаються в межах позовного провадження, АЛЕ
В РАМКАХ ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА, тобто тим судом в якому провадженні перебуває
справа про банкрутство.
Ч. 1 ст. 20 Закону передбачає, що правочини
(договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення
справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи
про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані
господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою
арбітражного керуючого або конкурсного кредитора;
Ч. 1 ст. 23 Закону вказує, що конкурсні
кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про
банкрутство, зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з
вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти
днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у
справі про банкрутство;
П. 4. ч. 8 ст. 23 Закону встановлює, що поточні
кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у
справі про банкрутство, можуть пред’явити такі вимоги… які вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні
господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Відповідно до п. 2 ч. 1 Закону, банкрутство - визнання господарським
судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою
процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному
цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування
ліквідаційної процедури.
Тобто дія Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», як спеціального у цих
відносинах, покликана об’єднати всі
майнові та немайнові вимоги кредиторів в рамках однієї процедури і відносно конкретного
боржника.
Тепер звернемося до аргументації Верховного
суду України стосовно неможливості припинення договору іпотеки навіть при
ліквідації боржника: «Отже, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення
господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним
зобов'язанням і його виключення з відповідного державного реєстру не призводить
до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою
зобов'язання, адже до цього
іпотекодержатель звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на
іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узятих на
себе зобов'язань з погашення боргу».
Так як судове рішення у справі повинно бути гранично
повним то вбачається, що кредитор - іпотекодержатель (до моменту порушення справи
про банкрутство відносно боржника – іпотекодавця) звернувся до суду, АЛЕ
РІШЕННЯ У СПРАВІ ЩЕ НЕ МАЄ, тому не можна вважати такого іпотекодержателя
(кредитора) з безспірними вимогами, адже згідно п. 2. ч. 3 ст. 10 Закону безспірними вимогами кредиторів визнаються -
грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної
сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження.
Отже, іпотекодержатель (банк або інший
кредитор) є забезпеченим кредитором, тобто вимоги якого забезпечені заставою
майна боржника (майнового поручителя) (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону).
В свою чергу ч. 15 ст. 16 Закону встановлює,
що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред’явлення
конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення
може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про
банкрутство.
Окремо необхідно вказати, якщо позивач не звернувся у
тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення
справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у
справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення
тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне
провадження та відмовляє у задоволенні позову (ч. 3 ст.17 Закону).
Більше того, задоволення забезпечених вимог
кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі
про банкрутство (п. 2. ч. 6 ст. 19 Закону).
П. 2. ч. 2 ст. 23 Закону передбачає, що забезпечені
кредитори зобов’язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час
провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є
незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.
Майно банкрута, що є предметом забезпечення,
не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для
задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує (ч. 4 ст. 42
Закону).
І на останнє, згідно п. 9 ст. 45 Закону погашення
вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом
забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.
Отже, з урахуванням всього вищевказаного, вбачається
наступне:
1. Іпотека, як похідне або акцесорне зобов’язання,
припиняє своє існування у разі: припинення основного зобов’язання або
закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки
відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на
предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати)
переданої в іпотеку будівлі (споруди); з
інших підстав, передбачених Законом (ст. 17 Закону України «Про іпотеку»);
2. Задоволення вимог забезпечених
кредиторів повинно відбуватися виключно в межах провадження у справі про
банкрутство.
3. Суд, який розглядає справу
боржника і кредитора, поза межами справи по банкрутство, не може задовольнити вимоги останнього
оскільки діє мораторій, а на підставі ст. 17 Закону, через 30 днів після порушення
провадження у справі про банкрутство, зовсім
закриває це провадження.
Тоді виникає питання на яке так і не надав відповідь Верховний суд України, а
саме: як може задовольнити свої вимоги іпотекодержатель, якщо судитися вже немає
з ким (боржник ліквідований – справа закрита), а задоволення його вимог, як
забезпечувального кредитора, повинно відбуватися лише в межах провадження у
справі про банкрутство, яке закрито судом у зв’язку з ліквідацією боржника?
Отже, на мій погляд, все ж таки правильними є
позиції Верховного суду України, які передбачають, що іпотека припиняється в
наслідок припинення основного зобов’язання або ліквідації боржника.
Таким чином, під час розгляду подібних справ
не потрібно забувати про ч.
5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає, що суд має право відступити від правової
позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним
наведенням відповідних мотивів, однак і сам боржник повинен провести
всі необхідні дії та надати відповідні докази відносно припинення іпотечного зобов’язання.
Теги: обеспечительные обязательства, акцессорные,
ипотека, залог, поручительство, кредитный договор, банкротство, ликвидация,
судебная практика, правовая позиция, Верховный суд Украины, юрист, судебная
защита, Адвокат Морозов
