Адвокат Морозов (судовий захист)
Наслідки незазначення в дорученні конкретного прізвища
слідчого(прокурора) при проведенні досудового слідства
24 вересня 2024 року Верховний Суд колегією суддів
Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 708/809/20, провадження №
51-2367км24 (ЄДРСРУ № 122009073) досліджував питання щодо наслідків
незазначення в дорученні конкретного прізвища слідчого (прокурора) при
проведенні досудового слідства.
Суд вказав: «Незазначення в дорученні конкретних прізвищ слідчих
(слідчого) не свідчить про те, що досудове розслідування здійснювалося
неуповноваженою особою, не вплинуло на допустимість письмових доказів, зібраних
слідчим та не протирічить висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального
суду Верховного Суду, сформульованому в постанові від 04 жовтня 2021 року
(справа № 724/86/20,
провадження № 51- 1353кмо21)».
Однак, в постанові Об`єднаної палати Касаційного
кримінального суду Верховного Суду від 04.10.2021 року по справі № 724/86/20 (провадження №
51-1353кмо21) та від 21.03.2023 у справі № 336/941/19 викладено правовий
висновок, що за приписами статей39,110, ч. 1 ст.214 КПК України, рішення про
призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове
розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших
слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати
визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення
у формі постанови.
Окрім цього, 28 жовтня 2024 року Верховний Суд
колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках
справи № 753/8957/21,
провадження № 51-1431км24 (ЄДРСРУ № 122769535) наголосив, що відсутність такого
процесуального рішення (постанови) в матеріалах кримінального провадження
обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як
таких, що зібрані не уповноваженою на те особою.
Подібний правовий висновок об`єднаної палати
Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладений у постанові від 22
лютого 2021 року у справі № 754/7061/15
(провадження № 51-4584кмо18) в аспекті вирішення питання допустимості
доказів у разі відсутності постанови про призначення прокурора, який
здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному
провадженні.
З наведених вище висновків касаційного суду
вбачається, що відсутність в матеріалах досудового розслідування постанови
про призначення прокурора або групи прокурорів, які здійснюють повноваження
прокурора у кримінальному провадженні, а також постанови про призначення
(визначення) групи слідчих обумовлює недопустимість доказів, зібраних під
час досудового розслідування.
Відсторонювати слідчого від проведення досудового
розслідування відповідно до п.2 ч.2 ст.39КПК керівник органу досудового
розслідування має право лише вмотивованою постановою, як і призначати
іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для
його відводу або у разі неефективного досудового розслідування.
Таким чином, системне тлумачення зазначених норм
свідчить про те, що законодавець у своїй термінографічній практиці застосовує
словосполучення «визначати слідчого» та «призначати слідчого» як синонімічного
змісту терміни, що мають тотожне семантичне значення стосовно визначення
обсягу, форми та змісту дій, які вони характеризують.
Статтею 110КПК установлено, що процесуальними
рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого
судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.
Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли
слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
Така специфічна процесуальна форма рішення про
визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному
кримінальному провадженні, як постанова вбачається із тлумачення положень ч.2
ст. 39, ч.1 ст. 214КПК у взаємозв`язку з положеннями ст. 110 цього
Кодексу.
Об`єднана палата в контексті застосування приписів
ст.110КПК виходить з того, що зміст і значення процесуального рішення у формі
постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг
викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих
у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального
процесуального закону.
Отже, процесуальне рішення керівника відповідного
органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які
здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме
діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст. 110 КПК. При цьому, враховуючи
вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на
офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.
Застосування належної правової процедури означає
здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами
кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань.
Дотримання встановленої правової процедури здійснення слідчих (розшукових) дій
означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі
дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення
конкретного процесуального завдання, яке постає перед органом досудового
розслідування на певному етапі кримінального провадження.
Виконання вимог кримінального процесуального закону
забезпечується дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов`язане з
дотриманням гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження щодо
будь-яких дій та рішень владних суб`єктів кримінального провадження, зокрема:
щодо гарантій оскарження і можливості перевірки законності таких рішень,
перевірки безсторонності та об`єктивності владних суб`єктів.
Дотримання належної правової процедури здійснення
слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в
конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність
стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального
провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в
результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради
досягнення цих завдань.
(!!!) Водночас витяг
з ЄРДР не може замінити процесуального рішення про визначення групи слідчих у
кримінальному провадженні. Витяг з ЄРДР не є процесуальним рішенням, а отже, не
породжує правових наслідків щодо групи слідчих, які здійснюватимуть досудове
розслідування. Процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які
здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який
керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна відповідати
визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення
у формі постанови.
При цьому таке процесуальне рішення необхідно
долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності
повноважень слідчих, які здійснюють досудове розслідування. Відсутність
такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює
недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що
зібрані неуповноваженою на те особою.
В аспекті застосування приписів ч.2 ст. 39, ч.1 ст.
214КПК у взаємозв`язку з положеннями ст.110 цього Кодексу недотримання належної
правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.
Крім того, в постанові Об`єднаної палати Касаційного
кримінального суду Верховного Суду від 22.02.2021 року по справі № 754/7061/15 (провадження
№ 51-4584кмо18) викладено правовий висновок, що за змістом статей36,37,110 КПК
України, рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме
повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі
необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у
конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у
формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування
для підтвердження факту наявності повноважень.
ВИСНОВОК: На погляд автора, висновок Верховного суду щодо «незазначення
в дорученні конкретних прізвищ слідчих (слідчого) не свідчить про те, що
досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою, не вплинуло на
допустимість письмових доказів» протирічить вищевикладеним позиціям
Верховного суду.
Навпаки, іноді судова практика зводиться до «вільного»
визначення «форми» рішення (наприклад лист, а не постанова – див. ухвалу Вищого
антикорупційного суду від 07 листопада 2024 у справі № 991/12197/24 (ЄДРСРУ
№ 123079710), але зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні
інформації є обов’язковим.
Матеріал по темі: «Статус пояснень особи наданих під час її затримання»
