Адвокат Морозов (судовий захист)
Доцільність окремого оскарження наказу на позапланову
невиїзну перевірку, якщо контролюючий орган був допущений до проведення
податкової перевірки
24 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/2466/19, касаційне
провадження № К/9901/32124/20 (ЄДРСРУ №
122555608) досліджував питання щодо визнання протиправним та скасування наказу
на позапланову податкову невиїзну перевірку.
Положення статті 19 Конституції
України встановлюють, що органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 Кодексу адміністративного
судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої кожна особа має
право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного
суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних
повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
суб`єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої
особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям
суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити
його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень
суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Таким чином, аналізованими нормами
ПК України з дотриманням балансу
публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття
контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних
позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу
про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її
початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений
законом спосіб до її початку.
Аналогічна правова позиція висловлена 17 грудня 2018 року Верховним Судом у
складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/9880/14,
адміністративне провадження №К/9901/8416/18 (ЄДРСРУ № 78589007)
Разом з цим, щодо визнання протиправним та скасування наказу Верховний Суд
у складі Касаційного адміністративного суду зазначає таке.
Пунктом 19 частини першої статті 4
КАС визначено, що індивідуальний акт -
це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання
владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг,
який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія
якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини
Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою
ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні
правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи
юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою
дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного
Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008
у справі № 1-10/2008 вказано,
що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція
Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти
ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб,
«розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після
реалізації вичерпують свою дію.
(!!!) Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до
проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт
індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є
належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки
скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні
перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути
підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за
наслідками такої перевірки.
При цьому, підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення,
допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що
вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого
органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність
прийнятого за результатами перевірки рішення.
Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові
Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі №520/6895/19
(ЄДРСРУ №88909256). Зокрема в цій справі Суд зауважив, що «особливість наказу
про призначення податкової перевірки як акта індивідуальної дії полягає в тому,
що він є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом
виконання», «…законодавець в абзаці першому пункту 56.18. статті 56 Кодексу під
висловом «або інше рішення контролюючого органу» розумів саме рішення
контролюючого органу, яке безпосередньо впливає на розмір грошового
(податкового) зобов`язання платника податків.
Таким чином, Податковий кодекс України не встановлює спеціального строку
звернення до суду з позовом про оскарження наказу про призначення перевірки,
тому в даному випадку застосуванню підлягає загальний строк звернення до суду,
встановлений Кодексом адміністративного судочинства України (21 липня 2020
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в
рамках справи № 640/18944/18,
адміністративне провадження № К/9901/14976/20 (ЄДРСРУ № 90497951)).
Отже, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим
органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків
може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу),
яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового
та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу
(21 лютого 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ
щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
826/17123/18, адміністративне провадження №К/9901/25669/19 (ЄДРСРУ №
87929522)).
ВИСНОВОК: Виходячи з наведеного, Верховний Суд у складі
Касаційного адміністративного суду наголошує, що окреме оскарження наказу на
податкову перевірку після допуску контролюючого органу не підлягає розгляду
за правилами адміністративного судочинства.
В свою чергу, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку
адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як
поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку
адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають
судовому розгляду.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати
Верховного суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17.
Матеріал по темі: «Умови
для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки»
Теги:
налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової
перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки,
оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование
приказа налоговой, ДПС, НУР, ППР, Адвокат Морозов
