Право адвоката подавати апеляційну скаргу від імені малолітньої особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: чи має право адвокат подавати апеляційну скаргу від імені малолітньої особи?

31 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 645/5180/19, провадження № 61-13848св23 (ЄДРСРУ № 117373798) досліджував питання щодо права адвоката подавати апеляційну скаргу від імені малолітньої особи.

Функціональним призначенням права процесуального є «обслуговування» права матеріального. Не виключається, що в кодексі приватного права (зокрема, ЦК України чи СК України) міститимуться норми процесуального права, проте це зумовлено відповідними приватно-правовими наслідками (наприклад, стаття 660 ЦК України). Матеріальне представництво регулюється на рівні норм матеріального права (зокрема, ЦК України та СК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 619/1908/23 (провадження № 61-8428св23)).

Під час розгляду справи, крім прав та обов`язків, визначених статтею 43 цього Кодексу, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права: 1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; 2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; 3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (частина перша статті 45 ЦПК України).

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду (стаття 31 ЦК України).

Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним (частини перша, друга статті 221 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/4359/15-ц (провадження № 61-29442св18) зазначено, що: «відповідно до статті 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього кодексу. Вказаний правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. Частиною першою статті 221 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні».

Тлумачення статті 221 ЦК України свідчить, що:

правочин, який вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи опікуна, конструюється як нікчемний;

правочин, який вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи опікуна, може бути схвалений;

схвалення правочину, вчиненого малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, має місце, якщо батьки (усиновлювачі) чи опікун, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні правочину. Тобто схвалення правочину припускається, якщо батьки (усиновлювачі) чи опікун, довідавшись про правочин не заявили претензію іншій стороні;

по своїй суті схвалення правочину виключає можливість кваліфікації правочину, вчиненого малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи опікуна, як нікчемного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) зазначено, що «…ордер, який видано відповідно до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України)».

Апеляційний суд не врахував, що функціональним призначенням права процесуального є «обслуговування» права матеріального, а отже суд не звернув увагу, що правочин, який вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи опікуна, може бути схвалений. Схвалення правочину, вчиненого малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, має місце, якщо батьки (усиновлювачі) чи опікун, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні правочину. Тобто схвалення правочину припускається, якщо батьки (усиновлювачі) чи опікун, довідавшись про правочин не заявили претензію іншій стороні.

По своїй суті схвалення правочину виключає можливість кваліфікації правочину, вчиненого малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи опікуна, як нікчемного.

ВИСНОВОК: Отже, якщо судом не буде встановлено, що батьки (усиновлювачі) малолітньої особи,  дізнавшись про вчинення малолітнім правочину, протягом одного місяця заявили претензії адвокату, то договір про надання правової допомоги вважається схваленим.

 

Матеріал по темі: «Обов`язковість висновку органу опіки та піклування при вирішені сімейного спору»

 

 

 

Теги: відчуження майна, вчинений батьками, дозвіл органу опіки, піклування, без згоди, визнання правочину недійсним, правочин стосовно нерухомого майна, звуження прав, порушення прав дитини, малолітня, неповнолітня, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Дозвіл органів опіки на примусову реалізацію нерухомого майна боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Дозвіл органів опіки та піклування на примусову реалізацію майна боржника в якому зареєстровані діти

15 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-537/11, провадження № 61-5415св22 (ЄДРСРУ № 109102225) досліджував питання щодо отримання дозволу органів опіки та піклування на примусову реалізацію нерухомого майна боржника в якому зареєстровані  діти.

Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої  статті 37 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Як вбачається зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866  з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

(!!!) Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

ВИСНОВОК: З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою, а тому виконавець, перед примусовою реалізацією майна боржника, повинен його отримати, а у разі відмови у наданні такого дозволу органом опіки та піклування - виконавець має повноваження звернутися до суду з відповідним поданням. 

Аналогічна правова позиція висвітлена 22 лютого 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/30571/21-ц, провадження № 61-9979св22 (ЄДРСРУ № 109491588).

 

Матеріал по темі: «Недійсність правочину, якщо його вчинено батьками без дозволу органу опіки»

 

 

Теги: відчуження майна, вчинений батьками, дозвіл органу опіки, піклування, без згоди, визнання правочину недійсним, правочин стосовно нерухомого майна, звуження прав, порушення прав дитини, малолітня, неповнолітня, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов