Календарні або робочі
дні??? Відлік десятиденного строку при оскаржені рішень виконавчої
служби/приватного виконавця.
13
березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 920/149/18, провадження № 12-297гс18 (ЄДРСРУ №
80854638) досліджувала питання щодо відліку десятиденного строку при оскаржені
рішень виконавчої служби/приватного виконавця у календарних або робочих днях.
Суть проблеми: Десятиденний строк на
подання скарги на рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної
виконавчої служби щодо виконання судового рішення ЦПК і ГПК України (як і стаття 287 КАС
України) визначає у календарних днях, а Закон України «Про виконавче провадження»
- у робочих днях.
Таким
чином існує правова колізія, яку і вирішила Велика палата Верховного суду
(однак, як завжди, не на користь Заявника…)
Наприклад,
п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України чітко передбачає, що у разі коли норма
цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього
Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або
коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та
припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників
податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення
на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення
приймається на користь платника податків.
За
наявністю суперечностей у змісті вказаних норм заявник мав законне очікування
на те, щоб його скарга на дії на рішення виконавця була прийнята судом до
провадження на протязі десяти робочих днів з дня, коли він дізнався або повинен
був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів (Постанова
Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі №
761/14012/17-ц, провадження № 61-35984св18 (ЄДРСРУ № 80889180).
Судове
рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та
юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового
провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів
фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.
Держава
забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль
за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України).
Гарантією
прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість
оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Оскарження
рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб
органів ДВС передбачено частинами першою та п'ятою статті 74 Закону України від
02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Згідно із цими
нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС
щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими
учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку,
передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС
щодо виконання судового рішення можуть
бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа
дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних
інтересів.
ГПК
України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, положення щодо оскарження
рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу
ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення передбачають
вчинення таких дій у строки, що обчислюються не в робочих, а календарних днях.
Так,
згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право
звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або
бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або
приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно
до цього Кодексу, порушено їхні права. Одночасно підпунктом «а» частини першої
статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до
суду у десятиденний строк
з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
ВАЖЛИВО: Конституційний Суд України у Рішенні від 07 липня
1998 року № 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і
третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України
(справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою
України) зазначив: «Термін «дні», якщо він вживається у зазначених правових
актах без застережень, означає лише календарні дні.
З
огляду на встановлений статтею 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних
строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях.
Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України та
застосовується й у інших процесуальних кодексах України.
(!!!) Таким чином, існують два законодавчі акти однакової юридичної
сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного
виконавця щодо виконання судового рішення.
Згідно
із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах
здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України
«Про міжнародне приватне право», «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, за змістом цієї норми
при здійсненні судочинства господарський суд
керується положеннями ГПК України, а не Законом України від 02 червня 2016 року
№ 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (отакої!!!).
Примітка: ч. 1. ст.1 Закону України
«Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія
судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших
органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що
спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах
повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом,
іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього
Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають
примусовому виконанню.
Суд
вказує, що ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду
дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього
суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення
ухвали пов'язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового
рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі
VI цього Кодексу «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Стаття 74
Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження»
регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших
органів. Так, відповідно до частини третьої статті 74 зазначеного Закону
рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені
стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до
начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо
підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу
державної виконавчої служби вищого рівня.
Стаття
74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче
провадження» регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності
виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих
документів. Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих
документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі
написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на
підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про
стягнення виконавчого збору, постановидержавних виконавців чи приватних
виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу,
постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів
(посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні
правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних
органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими
документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з
урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших
міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним
договором України; рішення (постанов) суб'єктів державного фінансового
моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом
покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти
3-9).
Ураховуючи
викладене, суд дійшов висновку, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016
року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню
до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола
відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання
будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які
виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до
органів ДВС.
Між
тим необхідно відмітити, що 06 червня 2018 року Велика Палата Верховного
Суду в рамках справи № 921/16/14-г/15,
провадження № 12-93гс18 (ЄДРСРУ № 74660021) та справи №
127/9870/16-ц, провадження № 14-166цс18 (ЄДРСРУ № 74777526) досліджувала
питання юрисдикційної підсудності справ щодо оскарження рішень державної
виконавчої служби.
Так,
юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи:
-
з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення
виконавчого збору;
-
витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і
накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих
провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів,
незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої
юрисдикції, вони видані;
-
до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження
рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених,
допущених) під час примусового виконання постанов
державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат,
пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і
накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому
провадженні.
Примітка: Може все ж таки саме Закон
України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який
регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та оскарження
рішень/дій ДВС/приватного виконавця, а не ГПК, ЦПК чи КАС України???
ВИСНОВОК: Під час оскарження рішень, дій або
бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або
приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ
господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України,
вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема
щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом
«а» частини першої статті 341 цього Кодексу.
P.s.
Не потрібно також забувати про важіль, який міститься в процесуальному арсеналі
Заявника: суд за заявою учасника справи МАЄ ПРАВО поновити пропущений
процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску
поважними…
Теги:
десять календарних днів, десять робочих днів, відлік строків, виконавче
провадження, оскарження рішень, виконавча служба, виконання рішення суду, виконавець,
судова практика, Адвокат Морозов
