Форма заяви про застосування наслідків позовної давності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Форма заяви, відлік строків, обізнаність та правила застосування наслідків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі № 6-152цс14).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Примітка: Обчислення позовної давності в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18).

Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

(!!!) Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

ВАЖЛИВО: При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16, Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 07 листопада 2018 року (справа № 0907/2-7453/2011, провадження № 61-6321св18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21 серпня 2018 року (справа № 288/1361/15-ц, провадження № 61-4212св18).

Більше того, 22.03.2017 р. розглядаючи справу № 6-3063цс16 Верховний Суд України підтвердив правовий висновок викладений у постановах від 4 лютого, 18 березня, 24 червня 2015 року, 17 лютого 2016 року про те, що без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Окрім цього, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Враховуючи той факт, що Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності… заява про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 09.04.2019 по справі №912/1104/18 (ЄДРСРУ № 81081514) та підтримана в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 вересня 2019 року по справі № 904/4342/18 (ЄДРСРУ № 84420963).

ВИСНОВОК : Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання – письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Підсумовуючи зазначене вбачається:

1. положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні, тобто підлягають заявленню в суді (бажано письмово);
2. позовна давність застосовується виключно до ухвалення рішення судом першої інстанції;
3. суд за власною ініціативою не має право застосовувати позовну давність.

Матеріал по темі: «Фундаментальні принципи застосування строків позовної давності»  

P.s. В довершення необхідно вказати, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та 2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою    у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: 1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, 2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).

Теги: позовна давність, исковая давность, строк позовної давності, заява про застосування строків позовної давності, форма заяви, відлік строків, процесуальні строки, обізнаність про порушене право, правила застосування наслідків позовної давності, судова практика, Адвокат Морозов

Правова дилема: відлік десятиденного строку при оскарженні рішень/дій ДВС

Адвокат Морозов (судовий захист)

Календарні або робочі дні??? Відлік десятиденного строку при оскаржені рішень виконавчої служби/приватного виконавця.

13 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 920/149/18, провадження № 12-297гс18 (ЄДРСРУ № 80854638) досліджувала питання щодо відліку десятиденного строку при оскаржені рішень виконавчої служби/приватного виконавця у календарних або робочих днях.

Суть проблеми: Десятиденний строк на подання скарги на рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення ЦПК і ГПК України (як і стаття 287 КАС України) визначає у календарних днях, а Закон України «Про виконавче провадження» - у робочих днях.

Таким чином існує правова колізія, яку і вирішила Велика палата Верховного суду (однак, як завжди, не на користь Заявника…)

Наприклад, п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України чітко передбачає, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

За наявністю суперечностей у змісті вказаних норм заявник мав законне очікування на те, щоб його скарга на дії на рішення виконавця була прийнята судом до провадження на протязі десяти робочих днів з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 761/14012/17-ц, провадження № 61-35984св18 (ЄДРСРУ № 80889180).

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України).

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено частинами першою та п'ятою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

ГПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, положення щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення передбачають вчинення таких дій у строки, що обчислюються не в робочих, а календарних днях.

Так, згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Одночасно підпунктом «а» частини першої статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

ВАЖЛИВО: Конституційний Суд України у Рішенні від 07 липня 1998 року № 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: «Термін «дні», якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.

З огляду на встановлений статтею 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.

(!!!) Таким чином, існують два законодавчі акти однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України «Про міжнародне приватне право», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (отакої!!!).

Примітка: ч. 1. ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Суд вказує, що ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів. Так, відповідно до частини третьої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й  інших виконавчих документів. Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постановидержавних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3-9).

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

Між тим необхідно відмітити, що  06 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи  № 921/16/14-г/15, провадження № 12-93гс18 (ЄДРСРУ № 74660021) та справи № 127/9870/16-ц, провадження № 14-166цс18 (ЄДРСРУ № 74777526) досліджувала питання юрисдикційної підсудності справ щодо оскарження рішень державної виконавчої служби.

Так, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи:

- з приводу оскарження постанов  державного виконавця  про стягнення виконавчого збору;

- витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і  накладенням  штрафу,  прийнятих  у  виконавчих  провадженнях  щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від  того, яким  органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані;

- до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під  час  примусового  виконання  постанов  державного виконавця  про стягнення виконавчого збору,  витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і  накладенням  штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Детальніше по темі: «Юрисдикційна підсудність щодо оскарження дій виконавчої служби»

Примітка: Може все ж таки саме Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та оскарження рішень/дій ДВС/приватного виконавця, а не ГПК, ЦПК чи КАС України???

ВИСНОВОК:  Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу.

P.s. Не потрібно також забувати про важіль, який міститься в процесуальному арсеналі Заявника: суд за заявою учасника справи МАЄ ПРАВО поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними…

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судового рішення: судова практика ВСУ»

Теги: десять календарних днів, десять робочих днів, відлік строків, виконавче провадження, оскарження рішень, виконавча служба, виконання рішення суду, виконавець, судова практика, Адвокат Морозов