Позбавлення юридичної особи права власності на майно шляхом його реалізації
без належного погодження з учасниками ТОВ та/або з перевищенням повноважень директора.
19 червня 2018 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/4550/15 (ЄДРСРУ № 74991657)
досліджував питання порушення корпоративних прав учасника, який володіє 50%
статутного капіталу щодо реалізації нерухомого майна внесеного до статутного
фонду ТОВ.
Суд вказав, що юридична особа є учасником
цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю
(статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності
юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і
здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та
закону (частина перша статті 92 ЦК України).
Правочини юридична особа також вчиняє
через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює
правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до
установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені,
зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в
тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Крім того, управління товариством також
здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо
інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм
ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України
"Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий
орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною
діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів
учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську
діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які
є носіями корпоративних прав.
Реалізація учасниками товариства корпоративних
прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень
про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів
виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення
їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це
органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між
товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2.
рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у
справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю
"Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення
частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).
ВАЖЛИВО: З огляду на вищезазначене, дефекти в
компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган
вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів
реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти
волі товариства, обмеження
повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного
контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи
обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.
З огляду на таке, на захист прав третіх
осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й
укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті
92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих
документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в
інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх
повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо
представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли
юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не
знати про такі обмеження.
(!!!) При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК
України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які
відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної
особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну
відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Таким чином, закон вимагає, щоб
виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами
товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може
бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.
Однак закон ураховує, що питання
визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність
його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам
лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних
дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для
визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи
з третіми особами.
Частина третя статті 92 ЦК України
встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків
вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241
ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір,
обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й
повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча
б відповідні обмеження й існували на момент укладення
договору.
Разом із тим, обмеження повноважень щодо
представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому
випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною
особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема,
достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного
обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність,
знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці
третьої особи несе юридична особа.
Відповідно до статті 16 ЦК України
визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту
цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину
передбачені статтею 215 ЦК України.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати
необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має
бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований
на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання
стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності
правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина
перша статті 215 ЦК України).
Окрему увагу слід звернути на постанову
Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02
травня 2018 року у справі № 923/20/17
(ЄДРСРУ № 74160438) в рамках якої вказано, що відповідно до пункту 1 частини 1
статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути
замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за
правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги є правочином
(договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому
кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не
зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги також в практиці
ділового обороту називається "договором цесії", а його суб'єкти
відповідно "цедентом" (старий кредитор) та "цесіонарієм"
(новий кредитор). Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в
ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь
майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини
цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу. Якщо договір відступлення права вимоги є
безоплатним, тобто права по зобов'язанню переходять до нового кредитора без
якогось зустрічного надання), такі відносини регулюються також нормами про
дарування.
Як встановлено судом першої інстанції
права між сторонами спірного договору фактично виникли правовідносини
дарування.
Однак, частиною 3 статті 720 Цивільного
кодексу України встановлено, що підприємницькі товариства можуть укладати
договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом
дарувальника.
Судова практика виходить з того, що
відповідно до статті 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням
повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку
він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє,
вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку
представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту
вчинення цього правочину.
Із аналізу змісту частини першої статті
241 ЦК випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов’язкову
залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки
підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії
особи, в інтересах якої його було укладено.
Верховний суд наголошує, що такі дії
повинні свідчити про прийняття правочину до виконання, тобто в судовому процесі
необхідно довести, що Позивач упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на
виконання оспорюванного договору (підписував додаткові угоди і специфікації на
поставку товару, приймав відвантажений товар, здійснював часткову оплату його
вартості і.т.і.).
ВАЖЛИВО: За таких обставин, з урахуванням статті 98 ЦК України та з огляду на
приписи статей 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників
товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на
регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають
обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення
загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його
прийняття.
Більше того, визнання судом недійсним
рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати
єдиною підставою для висновку про недійсність договору (аналогічна правова
позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справі № 6-62цс16 від 27.04.2016, у справі № 6-2362цс16 від 30.11.2016, у справі № 910/31610/15 від 12.07.2017).
Проте для визнання недійсним договору,
укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з
підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо
представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт,
що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів
учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого
виконавчий орган діяв на момент укладення договору.
Такий договір може бути визнаний
недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама
третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і
нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну
обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу
товариства.
ВИСНОВОК: Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про
недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною
особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12
ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від
того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя
особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи
настали такі наслідки насправді.
Таким чином, підлягає оцінці не лише
поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й
після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за
договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним
за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в
укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета
договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на
майно.
Отже, для визнання укладеного договору
недійсним у судовому порядку необхідно довести наступне:
- що оспорюваний договір був укладений з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно;
- його сторони діяли недобросовісно і нерозумно, тобто знали і за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могли не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.
Теги:
перевищення повноважень, обмеження повноважень директора, визнання недійсними
рішення загальних зборів, уповноважена особа, протокол зборів, значний правочин,
угода, правочин, недійсність договору, скасування довіреності, судова практика,
Адвокат Морозов
