Критерії вмотивованості судового рішення з урахуванням прецедентної практики ЄСПЛ
09
грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
826/10083/14, адміністративне провадження №К/9901/14874/18,
К/9901/14877/18 (ЄДРСРУ № 86203643) назвав критерії вмотивованості судового
рішення на підставі прецедентної практики ЄСПЛ.
Як
зазначається у рішенні Конституційного Суду України від
29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція
України гарантує здійснення судочинства судами на
засадах, визначених у частині третій статті 129
Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом,
законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є
конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом
забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках,
крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від
02 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Відповідно
до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує
сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені
процесуальним законом.
До
повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення
фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду
касаційним судом є виключно питання застосування права.
Частиною
другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства
права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон
України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в
Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських
стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно
до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини" суди
застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику
Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Для
встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна
врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Наприклад,
у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на
тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять
мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були
заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням
правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; пункт
30).
У
іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява №
4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у
тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його
перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява
№ 49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо
мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.
Так,
в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№ 15853/08) та
пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02)
зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між
сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для
представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне
становище порівняно з її.
У
пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00),
пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та
пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і
Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою
Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а
інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім
цього у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" (№
22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного
здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати
мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно
від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ).
Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав
конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо
зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені
судом.
Таким
чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі
аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії
мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та
права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення
та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи
сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі
яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати
апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони
були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом
зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні
обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
Теги:
судове рішення, обґрунтованість, вмотивованість, мотивування, описова частина,
дослідження доказів, встановлення обставин, висновок суду, докази, аргументи,
судова практика, ЄСПЛ, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар