ВСУ: кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії

Адвокат Морозов (судебная защита)   

Питання щодо зворотної дії кримінально-процесуального закону. 

20.04.2017 р. судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 5-213кз(15)15 дослідила питання щодо зворотної дії кримінально-процесуального закону.

Суд вказав, що згідно із загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплено в частині першій статті 58 Конституції України і, відповідно до цього принципу, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності. Тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце (офіційне тлумачення цього конституційного положення наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).

Водночас Конституція України в статті 58 допускає зворотну дію законів у часі, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Формою реалізації частини першої статті 58 Конституції України є положення частини першої статті 5 КПК, яка регулює дію норм кримінального процесуального закону в часі та згідно з якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень цього Кодексу, чинних на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення.

ВАЖЛИВО: На відміну від кримінального (матеріального) закону про відповідальність, чинний кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015 року, частина перша статті 445 КПК  («Підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України») була доповнена пунктом 2 («Неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень»), а отже, згаданий пункт за загальним правилом підлягає застосуванню з дати набрання чинності.

Таке правозастосування відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків рішень, а не задля нового розгляду справи (справи «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Христов проти України»).

Зазначені вище  позиції наведені і в попередніх рішеннях Верховного Суду України, зокрема в постановах у справах № 5-55кс15, 5-112кс15, 5-125кс15, 5-126кс15, 5-184кс15, 5-187кс15, 5-205кс15, 5-230кс15, 5-124кс15.

ВИСНОВОК:  з підстави, зазначеної у пункті 2 ч. 1 ст. 445 КПК України норми,а саме: «неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень» Верховним Судом України може бути переглянуто рішення суду касаційної інстанції, постановлене 28 березня 2015 року й пізніше.