Проблеми примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проблемні аспекти примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини при недостатньому бюджетному фінансуванні.

Згідно ст. 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV (надалі - Закон N 3477-IV) виконання Рішень здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Конвертація коштів, присуджених Судом, оформлення платіжних документів (платіжного доручення) проводиться Міністерством юстиції України, як органом, відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, з урахуванням особливостей, вищезазначених нормативно-правовими актами та законодавством України, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 р. № 408 (надалі - Порядок № 408).

ВАЖЛИВО: розпорядником коштів по рішенням Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України, а не Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України або Державна виконавча служба України.

Виконання рішень здійснюється в добровільному (самостійному) порядку, без заходів примусового виконання, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом направлення Департаментом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України офіційного перекладу рішення, платіжного доручення та постанови про відкриття виконавчого провадження до Державної казначейської служби України для оплати на користь стягувача.

На прикладі нещодавнього рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2017 року у справі № 826/6322/16 (ЄДРСРУ № 64171253) вбачається, що (!!!) процес виплати справедливої сатисфакції не є миттєвим і може тривати декілька тижнів, чи навіть місяців, що пов'язано з низкою різних факторів: отримання від заявника інформації, необхідної для проведення виплати, узгодження з загальними бухгалтерськими правилами, технічні затримки властиві банківським транзакціям, вибір способів перерахунку і таке інше.

Виконання рішень Суду передбачає виплату Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального та загального характеру.

За загальним визначенням ст. 1 Закону N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відшкодування - а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.

Відповідно до ст. 13 Закону N 3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

ВАЖЛИВО: Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

ВАЖЛИВО: Відповідно до ст. 10 Закону N 3477-IV заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відповідно до ст. 5 Закону N 3477-IV протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 11 цього ж Закону контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.

Таким чином, на відміну від відшкодування моральної та матеріальної шкоди Суд не може встановити державі, які саме заходи необхідно вжити щодо відновлення порушених прав заявника.

Також, нормами Законів N 3477-IV та N 606-XIV не визначено механізму виконання рішень національних судів, які Уряд України згідно рішення Суду зобов'язався виконати.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 13 Віденської конвенції про право міжнародних договорів для цілей тлумачення договору поряд з контекстом термінів договору враховується зокрема, наступна практика застосування договору.

Відповідно до пункту 1 статті 32 Конвенції на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї поширюється юрисдикція Європейського суду.

При цьому, Європейський суд з прав людини «неодноразово наголошував, що Конвенція є живим інструментом, що повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (рішення від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer V. the United Kingdom), п, 31, Series А № 26; рішення від 7 листопада 2012 року у справі «Пічкур проти України» (Pichkur v. Ukraine), заява № 10441/06, п. 53).

У рішенні у справі «Великода проти України» викладена нова позиція Європейського суду щодо таких скарг, яка підлягає застосуванню як частина національного законодавства.

Статтею 17 Закону N 3477-IV визначено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Войтенко проти України», виконання рішення про стягнення коштів з державної установи могло бути здійснено лише за умови, якщо б такі витрати були попередньо передбачені у законі про державний бюджет. Причина невиконання судового рішення про стягнення коштів з державної установи полягає саме у відсутності відповідних законодавчих заходів, які б забезпечували виконання цього рішення, а не у бездіяльності органу ДВС.

До аналогічного висновку прийшов Європейський суд у справі «Ромашов проти України». Зокрема, Суд зазначив, що виконання у відношенні державного органу може бути здійснене лише в тому випадку, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Факти справи свідчать про те, що протягом періоду, що розглядається, виконанню відповідного судового рішення перешкоджала саме відсутність законодавчих заходів, а не неналежне виконання своїх обов'язків державними виконавцями.

Також, згідно з рішенням Європейського суду «Козачек проти України», встановлено, що в українському законодавстві ні суди, ні виконавча служба не мають права скасувати закони або зобов'язувати державу вносити зміни в закон про бюджет.

ВИСНОВОК:  рішеннями міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, буде встановлено відсутність бездіяльності органу державної виконавчої служби при виконанні рішень про стягнення коштів з бюджетної установи за відсутності відповідних бюджетних асигнувань.

Таким чином, вжиття державним виконавцем будь-яких інших заходів з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини, крім визначених Законом N 3477-IV законодавством не передбачено.

Згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Разом з тим, п. 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Заява N 70297/01) від 18.10.2005  р. передбачено, що Високий Суд погоджується,  що  асигнування  для виплати державою боргів з державного бюджету  можуть  викликати  певну  затримку  у виконанні рішень   судів  (див.  вищезазначене  Voytenko  judgment ( 980_223 ),   параграф  42), однак відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (п. 48 Рішення).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 19.11.2012 у справі № 5015/166/12).

P.s. Відповідно до щорічного звіту про результати діяльності Урядового уповноваженого у справах Європейського  суду з прав людини від 29.01.2016 р. станом на 31 грудня 2015 року у Європейському суді перебувало 64 850 справ проти держав – сторін Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з яких 13 850 – проти України, що становить 21,4 % від загальної кількості справ. Загалом за зазначений рік Судом розглянуто 83 справи проти  України.

Теги: ЕСПЧ, ЄСПЛ, виконання рішення Європейського суду з прав людини, відсутність бюджетного фінансування, примусове виконання рішення, справедлива сатисфакція, судовий захист, Адвокат Морозов