Адвокат Морозов (судовий захист)
Практика Європейського суду з прав людини при вирішенні податкових
спорів, яку використовує Вищий адміністративний суд України (огляд за липень
2016 р.)
Продовження…
Згідно з статтею 17
Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського
Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику
Суду як джерело права.
Вищий адміністративний
суд України не є виключенням, а навпаки флагманом її застосування, оскільки
податкові спори становлять значну долю правозастосовної практики всієї судової
системи країни.
Розпочати матеріал
хочеться зі справи «Ейрі проти Ірландії» (Airey v.
Ireland, рішення від 9.10.1979) в якій сформульовано правову
позицію - «Конвенція
гарантує не теоретичні та ілюзорні права, а права, що мають практичний вплив і
є ефективними».
1.
Неявка позивача.
Рішення ВАСУ від 20
липня 2016 р. у справі № К/800/13789/16: «Європейський суд з прав
людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі
"Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії"
зазначив, що заявник
зобов'язаний демонструвати готовність брати
участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо
його, утримуватися від використання прийомів, які
пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також
максимально використовувати всі засоби внутрішнього
законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення,
викликані станом його здоров'я, оскільки вони пов'язані з форс-мажорними
обставинами…. Таким чином, неодноразова неявка позивача, яким було ініційовано судовий
спір, без поважних причин у судове засідання цілком об'єктивно була розцінена
судами як зловживання сторони своїми процесуальними правами, що є
неприпустимим.
2.
Відповідальність за контрагента.
2.1. У рішеннях ВАСУ від
18 та 19 липня 2016 р. у справах № К/800/1991/16 та № К/800/6127/13 зазначено:
У рішенні суду у справі "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №
3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права
платників податків податку на додану вартість на податковий кредит, бюджетне
відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є
порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини
та основоположних свобод. Адже
немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної
діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи
доказів того, що йому було відомо/повинно бути відомо/ про таку діяльність його
постачальників. В цьому
випадку не дотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між
вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких
здійснюється втручання держави.
Надаючи правову оцінку
належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати і на його
ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод.
У справі «БУЛВЕС» АД
проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму
рішенні від 22.01.2009 наголошував на
індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.
2.2. У рішенні
Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі “Булвес” АД проти
Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за
відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної
особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу
поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні
наслідки для отримувача оподатковуваної
ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність
постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні
якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи
порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних
інтересів та вимогами захисту права власності.
3.
Ефективний спосіб захисту.
У пункті 145 рішення від
15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства"
(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з
прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні
ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються
Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі
тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї
статті зводиться до вимоги надати
заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б
компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення
положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча
держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином
вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Суд вказав на те, що за
деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією
сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції
вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності
"небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне
відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру
скарги заявника за Конвенцією. Засіб
захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у
законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями
або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав
людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року
(заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний
засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити
поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
4.
Зменшення або звільнення від судового збору / майнова вимога.
4.1.Рішеннями ВАСУ від
15 липня 2016 р. у справі № К/800/14649/16 та від 13 липня 2016 року у
справі № К/800/15458/16 передбачено: «У рішенні Європейського суду з прав
людини у справі «Креус проти Польщі» від 19.06.2011, в якому вказано, що такі
характеристики судового провадження, як справедливість відкритість та
невідкладність, не мають цінності у випаду відсутності факту порушення
провадження у справі. Також податковий орган вказав на висновки Конституційного
суду України, викладені у рішенні від 28.11.2013 у справі № 1-17/2013 за
конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо
офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України
«Про судовий збір» у взаємозв’язку з положеннями пункту «г» частини першої
статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права», про те, що гарантією
реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є
встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до
суду.
Так, відповідно до
рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справ «Креуз проти
Польщі» «право
на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними
засобами, в тому числі фінансовими.
Відповідно до положень
Закону України «Про судовий збір» органам фіскальної служби не надано пільг
щодо сплати судового збору. Водночас, суд звертає увагу на те, що податкові
інспекції є державними органами, що здійснюють адміністрування податків,
зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чи
недостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підстав
для звільнення від сплати судового збору.
Рішенням ВАСУ від
05 липня 2016 року у справі №К/800/7848/16 відхилено клопотання щодо звільнення
від сплати судового збору: «Розглянувши вказане клопотання податкового органу,
суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у його задоволенні слід відмовити,
оскільки відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення
скаржника від законодавчо встановленого обов'язку зі сплати судового збору.
Зазначена позиція також відповідає висновкам Європейського суду з прав людини у
рішенні по справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня
2005 року (заява № 70297/01). При цьому, судом вірно зазначено про
безпідставність посилань апелянта на постанову Верховного Суду України від
30.06.2015 року по справі № 21-598а15, оскільки в цьому рішенні судом зроблений
висновок щодо звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги
у зв'язку з тим, що законодавством були передбачені пільги щодо сплати судового
збору за подання позовної заяви (з урахуванням особливостей предмету позову
«про надання особі статусу біженця»). Разом з
тим, при зверненні до суду першої інстанції із вимогами про скасування
податкового повідомлення-рішення чинним законодавством пільги щодо сплати
судового збору не передбачені.
4.2.Рішенням ВАСУ від 07
липня 2016 у справі № К/800/42716/15 передбачено: «Зі змісту рішення
Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти
України» вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з
податку є втручанням до його майнових прав.
Отже, відповідно до
практики Європейського суду з прав людини
вимога про визнання протиправним (неправомірним) рішення суб'єкта владних
повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом
безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
5.
Майно та прибутки.
5.1.У рішенні ВАСУ від
13 липня 2016 р. у справі № К/800/14623/16 передбачено наступне: «Прецедентна
практика Європейського суду з прав людини, викладена у його рішенні від
19.12.1989 у справі «Мелахер та інші проти Австрії», розуміє під поняттям «майно» у контексті статті 1 Першого протоколу
Конвенції прибутки,
що випливають з власності, зокрема, орендна плата
(рента), передбачена договором, добровільно укладеним відповідно до
законодавства.
5.2. В свою чергу
рішення ВАСУ від 30 червня 2016 року за № К/800/63242/14 встановлює:
«Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те,
що право на визначення напряму використання належних платнику сум бюджетного
відшкодування є його дискреційним правом.
У статті 1 Першого
протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950
року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, (далі -
Конвенція) проголошено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно
володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як
в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними
принципами міжнародного права.
Надаючи тлумачення цієї
норми міжнародного права в рішенні від 06 листопада 2008 року у справі
«Ісмаїлов проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та
найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що
будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути «законним»:
у пункті 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна
шляхом введення «законів». Крім того, принцип верховенства права - одна з
підвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції.
Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами
суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає
значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано
принципу «законності» і воно не було свавільним.
«Майно»,
яке є предметом розглядуваної справи, - це сума податку на додану вартість, що
підлягає відшкодуванню платнику з бюджету. Оспорювані дії Бориспільської ОДПІ ГУ
Міндоходів у Київській області є фактично свавільним втручанням податкового
органу в мирне володіння майном, яке не зумовлено вимогами закону.
З огляду на викладене,
суди цілком об'єктивно визнали протиправними дії відповідача, які полягали в
розпорядженні належною позивачу сумою бюджетного відшкодування.
6.
Настання відповідних насідків за законом.
У рішенні ВАСУ від 06
липня 2016 р. по справі № К/800/11703/16 вказано: Європейський суд з прав
людини під час розгляду справи «Толстой-Милославський проти Сполученого
Королівства» визначив, що закон має відповідати якісним вимогам, насамперед,
вимогам «доступності» та «передбачуваності». Тобто, «закон» повинен бути
належним чином доступним: громадянин
повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування
правових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися
як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин
міг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разі
необхідності за належної правової допомоги - передбачити, на скільки це розумно
за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія (рішення Європейського суду з прав людини
від 23.06.1995 у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства»).
Закінчити матеріал
хотілось би справою «Коссі проти Сполученого Королівства», де суд
підкреслив, що «в інтересах правової визначеності та регулярного розвитку
прецедентного права відповідно до Конвенції» він у
більшості випадків дотримується правила прецеденту. Це дозволяє Судові забезпечити реалізацію
принципу правової рівності всіх перед законом і судом, адже вирішення схожих
справ по різному може призвести до того, що будуть порушені законні очікування
тих, хто шукає захисту в правосуддя, а також рівновага та стабільність
суспільних правовідносин. Страсбурзький суд змінює свою практику лише тоді,
коли цього вимагають потреби забезпечення ефективного захисту прав людини (з
огляду на принцип ефективного та динамічного тлумачення конвенційних норм).
Отже, з
декількох можливих варіантів інтерпретації змісту правової норми для
правозастосування Судом обирається той, практична реалізація якого забезпечить
найвищий рівень захисту прав та основних свобод людини, у тому числі й шляхом
застосування належних механізмів їх поновлення.
При цьому з метою
забезпечення правової визначеності Страсбурзький суд у більшості випадків
тлумачить Конвенцію в контексті своїх попередніх рішень, змінюючи свою практику
лише в тих випадках, коли цього вимагає принцип динамічного тлумачення, який
дозволяє забезпечити максимально ефективний захист прав людини та
основоположних свобод в умовах постійної еволюції європейських стандартів у
галузі прав людини.
Теги: податкові спори, налоговые споры, ЄСПЛ,
ЕСПЧ, практика європейського суду, Вищий адміністративний суд України,
накладная, судебная практика, судова практика, оскарження податкових
повідомлень – рішень, обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні
органи, контролюючі органи, податкові органи
Немає коментарів:
Дописати коментар