Адвокат Морозов (судебная защита)
Правомірність
накладення штрафу на платника податку за перевищення граничних строків сплати
узгоджених податкових зобов'язань, внаслідок зміни податковим органом
призначення платежу.
Вищий адміністративний суд України розглядаючи
справу № К/800/9365/16 ухвалою від 21 липня 2016 року прийняв координально нове
рішення на користь платника податку.
Суть
спору: Фіскальним органом винесені ППР про накладення
штрафу на платника податку за перевищення останнім граничних строків сплати
узгоджених податкових зобов'язань, прийняті внаслідок того, що податковим органом
самостійно змінено призначення платежу, яке платник податку зазначив у
платіжних документах.
У
результаті, кошти, які призначались на сплату поточних грошових зобов'язань за перевіряємий
період, фіскальний орган спрямував на погашення податкового боргу за минулий
період.
Наслідком таких дій контролюючого органу стало
те, що затримка у сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на
додану вартість, самостійно задекларованої платником у минулому періоді,
перевищила 30 календарних днів, у зв'язку з чим контролюючий орган на підставі
п. 126.1 ст. 126 ПК України застосував до платника штрафні санкції у розмірі 20
відсотків від суми погашеного податкового зобов'язання.
Суд першої інстанції відмовляючи в позові платнику
податку виходив з того, що чинний Податковий кодекс України передбачає, що
платник податків не може сплачувати поточні зобов'язання, не сплативши перед
тим податковий борг, який виник раніше.
Поряд з тим, на підставі п. 87.9 ст. 87 ПК
України податковий орган повинен самостійно зарахувати кошти, які сплатив
платник, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення.
Тому кошти, які надійшли від платника податку для сплати поточних зобов'язань з
податку на додану вартість та з податку на прибуток у перевіряємому періоді
правомірно спрямовано на погашення самостійно узгоджених зобов'язань, які
платник задекларував у минулому періоді та не сплатив у встановлені законом
строки, що й зумовило таку тривалу затримку у погашенні податкового боргу.
Проте, підставою для скасування рішення суду
першої інстанції було те, що у даному випадку між сторонами не виникало спору з
приводу наявності податкового боргу з податку на прибуток та з податку на
додану вартість за минулий період, на погашення якого було спрямовано кошти,
призначені платником на сплату поточних платежів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції,
рішення якого підтримав і ВАСУ, скасовуючи рішення суду першої інстанції
виходили з нижчевикладеного:
Відповідно до п.п. 16.1.4 ПК України, який
вступив у силу з 01.01.2011 року, платник податків зобов'язаний сплачувати
податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами
з питань митної справи.
Строком сплати податку та збору визнається
період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника
податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку,
протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку,
визначеному податковим законодавством. Податок
чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим
своєчасно (п. 31.1 ПК України).
Згідно зі ст. 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в
грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим
Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів
здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених
цим Кодексом або законами з питань митної справи. Порядок сплати податків та зборів
встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного
податку окремо.
Ст. 36 ПК України передбачено, що податковим обов'язком
визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити
суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з
питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним
податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно
інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених
законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків
самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе
платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань
митної справи.
У відповідності до ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається
сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений
податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником
податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, -
податковим агентом, або представником платника податку. Спосіб, порядок та
строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами
з питань митної справи.
Відповідно до пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 ПК
України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом,
подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному
місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20
календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного
(податкового) місяця.
Відповідно до п. 57.1 ст. 57 цього Кодексу
України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового
зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10
календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку,
передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім
випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.9 ст.87 ПК України у разі наявності у платника податків
податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати
кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу
згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного
платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення
грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім
випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску
на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вказаною нормою Кодексу визначено обов'язок
податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу
згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного
платником податків.
Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є
наявність податкового боргу.
Зміст графи "призначення платежу" у
платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено п.
87.9 ст. 87 ПК України.
Згідно зі ст. 126 ПК України у разі якщо
платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом
строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності
у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно,
наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у
розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30
календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового
зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Таким чином, законодавець наділив правом
податковий орган застосовувати штраф до платника податку згідно з цією нормою у
випадку сплати суми грошового зобов'язання, зазначеної в платіжному дорученні з
затримкою сплати, проте не наділив правом податковий орган застосовувати штраф
при виконанні п. 9 ст. 87 ПК України в разі зарахування коштів, що сплачує
такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з
черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником
податків.
Вказані норми визначають, які дії зі
сплаченими коштами зобов'язані здійснювати органи державної податкової служби в
погашення податкового боргу та не встановлюють відповідальності платника
податків внаслідок вчинення вказаних дій податковою службою.
Більше того, Вищий адміністративний суд
України звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом
прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право
позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому
Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20
березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є
частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції
України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так
визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна
фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може
бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах,
передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
Роз'яснення
цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у рішенні в справі "Щокін
проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим
органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав
заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за
Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених
законом.
Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ
зазначає: "Найпершою та найбільш
важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання
державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення
першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах,
передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право
контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів".
Більше того, верховенство права, один з
фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям
Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб
заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно
також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його
доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його
застосуванні."
Таким
чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними,
якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд
застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики
Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання
рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду
як джерело права.
На підставі викладеного ВАСУ зроблений
висновок, оскільки за платником податку не закріплений «податковий борг» та податковий
орган не наділений правом застосовувати штраф при виконанні п. 9 ст. 87 ПК
України в разі зарахування коштів, що сплачує платник податків, то й збільшення
суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового
повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном
(грошима), а отже є протиправною діяльністю контролюючого органу згідно з
нормами чинного законодавства України та судової практики Європейського суду з
прав людини, що фактично є втручанням державних органів у мирне володіння
майном платника податку.
Теги: податкові спори, налоговые споры, ТТН,
накладная, судебная практика, судова практика,
оскарження податкових повідомлень – рішень, обжалование, Акт налоговой проверки,
фіскальні органи, контролюючі органи,
податкові органи, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар