Визначення розміру збитків при використанні земельних ділянок

Адвокат Морозов (судовий захист)

Незгода з рішенням Виконкому про визначення розміру збитків власникам землі та землекористувачам, при використанні земельних ділянок

04 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 200/13857/13-а(2-а/200/49/15), адміністративне провадження №К/9901/3932/19 (ЄДРСРУ № 89045256) досліджував питання щодо визначення розміру збитків при використанні земельних ділянок.

У частині другій  статті 19 Конституції України  визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.

Частиною третьою  статті 157 ЗК України  встановлено, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам установлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що виконком, вважаючи, що користувач завдав власнику земельної ділянки (територіальній громаді) збитки у вигляді неодержаних доходів, мав право та повноваження скласти акт з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також затвердити його відповідним рішенням.

Таким чином, повноваження виконкому у цьому випадку обмежуються лише обчисленням розміру збитків у встановленому порядку, а стосовно відшкодування виявлених збитків, то вони не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення виконкому, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 823/2491/18 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в разі незгоди позивача з рішенням відповідача про затвердження акта про визначення збитків власнику землі та невиконання в добровільному порядку рішення Виконкому, орган місцевого самоврядування має право звернутися до господарського суду з позовом про відшкодування збитків. Саме в такому випадку при вирішенні позову Виконкому буде перевірена в судовому порядку правомірність визначення цим органом збитків власнику землі.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 501/463/15-а , від 23 січня 2019 року у справі № 822/3345/17 та від 03 липня 2019 року у справі № 823/2491/18, від 11.09.2019 року у справі № 826/1773/18 та Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 31.01.2019р. (справа №524/4970/17), від 21.02.2019р. (справа №208/8698/15-а (2-а/208/28/16)), від 24.04.2019р. (справа №521/19088/14-а), від 24.09.2019р. (справа №522/13132/15-а), від 20.11.2019р. (справа  №703/1224/17), від 28.11.2019р. (справа №2/5648/14 (208/5648/14, 2а/208/164/14)), від 23.12.2019р. (справа №712/3842/17), 27.03.2020 року (справа №184/896/16-а).

Умови вчинення виконавчого напису нотаріуса на борговому документі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Умови вчинення виконавчого напису нотаріуса на борговому документі та підтвердження безспірності заборгованості

26 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/6415/17, провадження № 61-13425св18 (ЄДРСРУ № 88103268) досліджував питання щодо умов вчинення виконавчого напису нотаріуса на борговому документі та підтвердження безспірності заборгованості.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом учинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, установлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Наприклад, наявність на час вчинення виконавчого напису спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором не свідчить про безспірність такої заборгованості (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року у справі № 755/1960/18,  провадження № 61-46254св18 (ЄДРСРУ № 88880656).

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

ВАЖЛИВО: Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

ВИСНОВОК: Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц, від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц, а також в постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 355/1214/16-ц, провадження № 61-25331св18, від 12 березня 2020 року у справі № 754/7994/17-ц, провадження № 61-19592св19.

Матеріал по темі: «Строк пред’явлення виконавчого напису нотаріуса до примусового виконання»

Оскарження постанов поліції зі штрафом від 170 до 510 грн. втрачає економічний сенс…

Адвокат Морозов (судовий захист)

З «легкої руки» Великої палати Верховного суду оскарження постанов поліції зі штрафом до 510 гривень втрачає економічний сенс та стає додатковим джерелом поповнення бюджету

18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 543/775/17, провадження № 11-1287апп18 (ЄДРСРУ № 88952415) досліджувала питання щодо сплати судового збору у справах про адміністративне правопорушення.

Необхідно вказати, що згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження №21-1410а16) за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 31.01.2017 у справі № 298/1232/15-а та підтримана колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 03 квітня 2018 року в рамках справи №163/1007/17 (ЄДРСРУ № 73139389) та 05.04.2018р. в аспекті заявленого неоднакового правозастосування по справі № 653/2075/15-а (ЄДРСРУ № 73194818).

Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закону № 3674-VІ.

За статтями 1, 2 Закону № 3674-VІ судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина друга статті 3 Закону № 3674-VІ містить перелік об`єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 цього Закону - перелік суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг тощо, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 4 цього ж Закону за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також за правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа - підприємець/юридична особа/суб`єкт владних повноважень).

Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 213 КУпАП, згідно з якою справи про адміністративні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; 2) виконавчими комітетами (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад та їх посадовими особами, уповноваженими на те цим Кодексом; 4) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом; 5) органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається КУпАПта іншими законами України.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається КУпАПта іншими законами України (стаття 246 КУпАП).

За статтею 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)), дату народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою статті 283 КУпАП, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою статті 283 КУпАП, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1-4 статті 213 КУпАП, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.

Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Відповідно до статті 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Разом з тим, згідно з пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи (як і постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Наведеним вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першої статті 20 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 286 КАС України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

З цих положень убачається, що оскарження рішень дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється шляхом подання до суду позовної заяви.

За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито справлялося, зокрема, з позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

Частиною четвертою статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Аналіз установленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження визначені і діють у редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».

З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за подання заяв, скарг до суду, в тому числі у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління, сплачується інший платіж - судовий збір, самостійні правові засади справляння якого, платники, об`єкти та розміри його ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення визначено Законом № 3674-VI .

Прийняття Закону № 3674-VI не обмежує можливість дії чи прийняття у майбутньому законодавчих актів, які визначають пільги щодо сплати судового збору, отже, питання справляння судового збору, крім Закону № 3674-VІ, може регулюватися іншим законодавством (наприклад, частиною другою статті 239-1 КАС України в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIІI «Про забезпечення права на справедливий суд», згідно з якою за подання і розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується, тоді як у Законі № 3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає).

Визначальним у такому випадку є наявність норми, припису про те, що у разі звернення до суду особа не обтяжується обов`язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах при поданні до суду заяви чи скарги.

Відповідно до положень статей 3, 5 Закону № 3674-VI серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об`єктів оплати судовим збором.

Також Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята статті 4 Закону № 3674-VI).

Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закон № 3674-VI не передбачає.

Тож особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

За частиною другою статті 171-2 КАС України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало. Водночас, положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Адже у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Як до, так і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015, Закон № 3674-VI не визначав і не визначає окремо об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас, вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з обсягу прав у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, який би забезпечував ефективний судовий захист, включаючи в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод учасників судового провадження, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень, як складової права осіб на доступ до суду.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Отже, з системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд України в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16) зазначив таке: «У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, статей 2-4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об`єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КУпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв`язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.»

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від такого висновку, вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

ВИСНОВОК: Отже, згідно правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року (оприлюднено 28.04.2020) по справі № 543/775/17, яка є обов`язковою для врахування в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень ст.ст. 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати ст. 2-5 Закону України "Про судовий збір", які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Відтак, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2020 року складає 2102 грн.

Таким чином, за подання до суду позовної заяви про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2020 р. становить 420,40 грн.

Розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - складає 630,60 грн. (0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб * 150 відсотків).

P.s. Однак, деякі суди розраховують ставку судового збору наступним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 становить 2102,00 грн.

Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак позивачу  необхідно сплатити судовий збір в розмірі 840,80 грн.  (ЄДРСРУ № 89021985).

Матеріал по темі: «Судовий збір у справах про адміністративне правопорушення»

Довідка про судимість (несудимість) за особистим зверненням громадян

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відомості та дані, які може і навпаки не може містити довідка про судимість (несудимість)

30 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/345/19-а, адміністративне провадження №К/9901/34630/19 (ЄДРСРУ № 89013145), від 31 березня 2020 року у справі № 818/2013/18, адміністративне провадження №К/9901/2016/19 (ЄДРСРУ № 88507225) та від 24 лютого 2020 року у справі № 802/1587/18-а, адміністративне провадження № К/9901/20572/19 (ЄДРСРУ № 87808548) досліджував питання щодо правильності зазначених відомостей у довідці про судимість (несудимість).

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію» кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

(!!!) Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені (частина п`ята статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувач має право оскаржити надання недостовірної або неповної інформації.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 3 частини першої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що кожна особа має право вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням закону.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) передбачено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Повноваження поліції у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення та формування інформаційних ресурсів визначені статтями 25, 26 Законом № 580-VIII.

Пунктом 1 частини 2 статті 25 Закону №580-VIII визначено, що в рамках інформаційно-аналітичної діяльності поліція формує бази даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України.

Частина 2 статті 25 Закону №580-VIII регламентує, що поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності формує бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України.

Пунктом 2 частини 1 статті 26 Закону №580-VIII визначено, що поліція наповнює та підтримує в актуальному стані бази даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, стосовно виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень; обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду.

Порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України визначено Інструкцією про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Державного департаменту України з питань виконання покарань № 823/188 від 23 серпня 2002 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2002 року №738/7026 (далі - Інструкція № 823/188).

Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.

Таким чином, вказана Інструкція № 823/188 застосовується в діяльності органів Національної поліції.

Відповідно до підпункту 9.9 пункту 9 Інструкції № 823/188 інформацію про судимість (несудимість) за особистими зверненнями громадян надають територіальні УОІ-ВОІ за місцем останнього постійного мешкання цих громадян з урахуванням вимог статей 5, 89, 108 КК України. Довідка надається на бланку встановленого зразка за підписом керівника та засвідчується печаткою підрозділу з її обов`язковою реєстрацією.

Згідно з пунктом 2.1 Інструкції № 823/188 об`єктами оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку є особи, які на території України обвинувачуються у вчиненні злочинів або засуджені, розшукуються, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, а також громадяни України, що вчинили злочини за її межами і відомості про яких надійшли офіційними каналами згідно з міжнародними договорами у сфері обміну інформацією, які набрали чинності в установленому порядку.

Відповідно до пункту 11.1 Інструкції №823/188, з оперативно-довідкових картотек ДІТ при МВС та територіальних УОІ-ВОІ вилучаються:

а) раніше складені облікові документи у разі їх переоформлення на підставі постанов органів слідства (дізнання) або ухвал судів про уточнення (зміну) анкетних даних осіб, що стоять на обліку;

б) алфавітні картки на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, до яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, при заміні цих карток на арештантські або картки з рішенням суду;

в) облікові документи на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності як обвинувачені, кримінальні справи стосовно яких припинені на стадії досудового слідства на підставі реабілітації або відносно яких судом прийнято виправдувальний вирок;

г) облікові документи, що підлягають вилученню у зв`язку із закінченням строку їх зберігання відповідно до п.10 Інструкції.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 листопада 2016 року № 1256 "Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України" затверджено Порядок доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України.

Цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру надання відомостей з інформаційної підсистеми "Оперативно-довідкова картотека" єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, що містить відомості стосовно осіб, яким повідомлено про підозру в учиненні кримінального правопорушення, та осіб, яких засуджено за вчинення кримінального правопорушення, права та обов`язки суб`єктів, що є учасниками зазначеної процедури.

ВАЖЛИВО: Пунктом 2 Порядку доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України визначено, що довідка - документ, який містить відомості з персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України та який залежно від обсягу запитуваної особою інформації може містити відомості про: 1) відсутність (наявність) судимості; 2) притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до пункту 14 Розділу V Наказу МВС України №1256 від 29 листопада 2016 року «Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України» передбачено, що у разі незгоди і відомостями, що надані в Довідці, Заявник може надати до ДІ (департаменту інформатизації МВС) офіційні документи (вирок суду, довідку з місць позбавлення волі тощо) для внесення відповідних змін до персонально-довідкового обліку.

Порядок вилучення облікових документів передбачений пунктом 11.1 Інструкції №823/188.

З оперативно-довідкових картотек ДІТ при МВС та територіальних УОІ-ВОІ вилучаються: а) раніше складені облікові документи у разі їх переоформлення на підставі постанов органів слідства (дізнання) або ухвал судів про уточнення (зміну) анкетних даних осіб, що стоять на обліку; б) алфавітні картки на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, до яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, при заміні цих карток на арештантські або картки з рішенням суду; в) облікові документи на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності як обвинувачені, кримінальні справи стосовно яких припинені на стадії досудового слідства на підставі реабілітації або відносно яких судом прийнято виправдувальний вирок; г) облікові документи, що підлягають вилученню у зв`язку із закінченням строку їх зберігання відповідно до п.10 Інструкції.

Видача довідок про наявність або відсутність судимості є виключною компетенцією Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України, у зв`язку з чим належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій надати заявнику повну і точну інформацію про наявність/відсутність судимостей без зазначення додаткових відомостей.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 804/4135/18 (ЄДРСРУ № 85154786).

Окрім цього, приписами чинного законодавства України, визначено зміст та обсяг довідки про судимість (несудимість) та містить заборону поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.12.2019 р. у справі №826/18484/16.

ВИСНОВОК: Чинне законодавство не передбачає зазначення в такий довідці інформації про те, що особа притягується до кримінальної відповідальності, тому такий запис підлягає вилученню.

Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 24 жовтня 2019 року (справа № 804/4135/18) та від 24 лютого 2020 року (справа № 802/1587/18-а).

Теги: справка о несудимости, довідка про судимість, довідка про несудимість, відомості у довідці, притягується до відповідальності, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Ордер є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ордер, виданий відповідно до вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката

30 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/12926/18, адміністративне провадження №К/9901/27947/19 (ЄДРСРУ № 89013194) досліджував питання підтвердження повноважень представника (адвоката) в суді при поданні апеляційної та/або касаційної скарги.

Специфіка представництва в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС України.

Згідно з частиною першою статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до частини четвертої статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до     Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

За змістом     статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

(!!!) Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Відповідно до наведених норм, ордер, виданий відповідно до вимог Закону №5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правову допомогу, його копії або витягу разом із ордером, з метою підтвердження повноважень адвоката на здійснення представництва, чинною редакцією КАС України не вимагається.

Ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору.

Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Аналіз законодавчих положень вказує на те, що одним із документів, що підтверджують повноваження адвоката як представника, є ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». При цьому процесуальний закон не вимагає надання оригіналу ордеру до металів справи. Достатнім для дотримання вказаних законодавчих положень є надання засвідченої в установленому законом порядку копії ордеру (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 317/343/17, провадження №К/9901/59646/18 (ЄДРСРУ № 78022813).

Викладене свідчить про помилковість висновків суду щодо відсутності можливості перевірити обсяг повноважень представника, зокрема, щодо наявності права підписувати скаргу, інакше аніж на підставі договору про правову допомогу.

Ордер, виданий відповідно до вимог Закону №5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання разом із ордером свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, з метою підтвердження повноважень на здійснення представництва, чинним законодавством не вимагається.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 826/11505/18,  адміністративне провадження №К/9901/63998/18 (ЄДРСРУ № 86717279).

ВИСНОВОК: Адвокат має підтвердити свої повноваження, надавши суду оригінал довіреності або ордеру, проте до матеріалів справи можуть бути приєднані копії цих документів, засвідчені суддею або у визначеному законом порядку.

Матеріал по темі: «Підтвердження повноважень представника (адвоката) в суді»