Адвокат Морозов (судовий захист)
Оскарження
рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок
необхідно заявляти у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними
правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.
19.04.2017
р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
розглядаючи справу № 3-1471гс16 вирішувала питання щодо законності передачі земельної
ділянки житлово-будівельному кооперативу.
Відповідно до положень ст. 41 ЗК житлово-будівельним
(житловим) кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів
місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового будівництва передаються
безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється
відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Згідно зі ст. 133 ЖК громадяни, які потребують поліпшення
житлових умов, вправі вступити до ЖБК і одержати в ньому квартиру.
На облік бажаючих вступити до ЖБК беруться громадяни, які
постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових
умов (ч. 1 ст. 134 ЖК).
Відповідно до ст. 135 ЖК до членів ЖБК приймаються
громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують
поліпшення житлових умов.
Згідно зі ст. 137 ЖК ЖБК організуються при виконавчих
комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і
організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим
Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.
Відповідно до п. 3 Примірного статуту число
громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати
кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до
будівництва. При
будівництві жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації
кооперативу, не може бути менше п'яти чоловік.
ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що
безоплатне надання у власність ЖБК земельних ділянок зумовлено необхідністю
забезпечити громадян, які потребують поліпшення житлових умов, жилими
приміщеннями у будинках створеного ними ЖБК. При вирішенні відповідною
радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам
безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого
кооперативу, зокрема потреба засновників та членів кооперативу у поліпшенні
житлових умов та їх перебування на квартирному обліку, порядок організації
кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту. Тобто ЖБК
є спеціальним суб’єктом права відповідно до положень ст. 41 ЗК.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові
Верховного Суду України від 17 червня 2014 року у справі № 21-195а14.
Згідно висновку Верховного Суду України у справі № 3-553гс15 самостійний позов про визнання незаконними та скасування
рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок не
виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов’язки
сторін таких правовідносин (у зв’язку з тим, що дія цих ненормативних актів
вичерпується фактом їх виконання), що однак
не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із
вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на
підставі цих оскаржуваних актів.
Правова позиція ВСУ від 23.10.2013 р. у справі № 6-93цс13 передбачає,
що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі
рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення
питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від
законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і
дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116,
118 ЗК України.
Більше того, у постанові
Верховного Суду України від 16.12.2015 р. у справі № 6-2510цс15 (спільне засідання Судових палат у цивільних,
адміністративних та господарських справах), предметом якої був спір про
визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо надання
земельної ділянки та витребування цієї земельної ділянки із чужого незаконного
володіння, викладено такі правові висновки:
1) рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних
відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його
реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні
розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за
результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове
право. У такому випадку вимога
про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного
цивільного права за п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК і повинна пред’являтися до суду для
розгляду в
порядку цивільного або господарського судочинства.
Див. матеріал по темі: «Підвідомчість судових справ що виникають з земельних
правовідносин»
Між тим, якщо предметом спору є рішення міськ-, сільради
про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення
земельної ділянки в оренду то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої
контрольні функції у сфері управління діяльності, що
підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. (Постанова Верховного суду України від
19 січня 2016 року у справі №
21-3690а15);
2) відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на
предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із
гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: 1) чи є втручання законним; 2)
чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід
(втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи
повинно здійснюватися на підставі закону – нормативно-правового акта, що має
бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях
застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності
особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного»,
«публічного» інтересу. Принцип «пропорційності» передбачає дотримання
справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства),
пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від
втручання.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб’єктний склад власників
землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб’єктами права власності
на землі приватної власності, територіальні громади є суб’єктами права
власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо
або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності
через відповідні органи державної влади, є суб’єктом права власності на землі
державної власності.
З огляду на положення частини першої статті 83, частини
першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на
праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності
перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади,
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування
щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із
земель державної та комунальної власності.
Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України
від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»
орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і
здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого
самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак
первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і
повноважень є територіальна громада – жителі, об'єднані постійним
проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними
адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох
сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що
перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності
Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування
здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають
рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
(!!!) Прийняття рішення про передачу земель державної власності
в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із
земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український
народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну
громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як
землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері
земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності
набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад
правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України (статті 14, 19 Конституції України).
ВИСНОВОК: правовідносини, пов’язані з вибуттям земель із
державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний»
інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої
влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка
вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не
відповідає.
Теги: підвідомчість судових справ з земельних правовідносин,
передача земельних ділянок, речове право на землю, земельна ділянка,
оренда, державна реєстрація, право приватної власності, державний акт,
комунальна власність, судовий захист, Адвокат Морозов
