Адвокат Морозов (судебная защита)
Підстави для повторного та
безпосереднього дослідження доказів судом апеляційної інстанції у кримінальному
проваджені.
20.04.2017 р предметом перегляду Верховним судом України
справи № 5-465кс(15)16 було неоднакове розуміння судом касаційної інстанції
питання про те, чи вправі суд апеляційної інстанції, погодившись із
встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами та не провівши
судового слідства, дати іншу юридичну кваліфікацію діям засудженого, а також чи
становлять такі дії апеляційного суду переоцінку доказів у справі з огляду на
положення статей 23, 94, 95 КПК.
Однак перед цим необхідно зауважити що у. п. 18 Постанови
ВСУ від 21 січня 2016 року у справі №
5-249кс16 суд
зауважує, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду
вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному
провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта,
огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і
відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для
повного з’ясування обставин кримінального провадження та його об’єктивного
вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином
дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв’язку з
іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1
статті 94 КПК, і сформувати повне та об’єктивне уявлення про фактичні обставини
конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення
інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення
доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода
в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК). Тому засада
безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового
розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та
статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього
дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при
постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним
Кодексом, а отже, судове рішення, відповідно до статті 370 цього Кодексу, не
може бути визнано законним і обґрунтованим і, згідно з частиною першою статті
412 КПК, підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції,
ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожен, кого суд визнав
винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом
вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.
Наведені положення Протоколу узгоджуються з вимогами
закону щодо права на справедливий судовий розгляд, змагальності сторін,
безпосередності дослідження доказів, їх допустимості.
ВАЖЛИВО: Дотримання цих правил вимагає: а) якщо апеляційний суд
фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді,
очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а
стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді
постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було
здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього
факту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих
положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6
Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуального
закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
У згаданій вище справі Верховний суд України також
наголошує, що принцип безпосередності
дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад
кримінального провадження. Зміст цього принципу розкрито в
статті 23 КПК, згідно з якою:
1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників
кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться
в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього
дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК. Суд може прийняти як доказ
показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у
випадках, передбачених КПК.
3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити
присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації
права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Один із аспектів цього принципу відображено в частині 4
статті 95 КПК, у якій зазначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише
на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або
отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Суд не вправі
обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або
посилатися на них.
ВАЖЛИВО: Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності,
допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору
достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення
(частина 1 статті 94 КПК).
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані,
отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких суд встановлює наявність
чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального
провадження та підлягають доказуванню (частина 1 статті 84 КПК).
Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні,
сформульовані законодавцем у частині 1 статті 91 КПК. Згідно з частиною 2 цієї
статті, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою
встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
На підставі результатів оцінки одних і тих же доказів
(їхньої сукупності) щодо однієї і тієї ж події може бути зроблено висновок про
наявність тих чи інших її обставин або, взагалі, про відсутність події.
Наявність підстав для зміни вироку або ухвалення
апеляційним судом нового вироку не породжує для цього суду обов’язку
досліджувати всю сукупність доказів з дотриманням засади безпосередності, якщо
він по-новому (інакше) не тлумачить докази, оцінені в суді першої інстанції. У
частині 2 статті 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами
відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом
безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції
дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд
апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає
потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в
суді першої інстанції. Для
прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити докази, в тому числі
прослухати запис судового засідання в суді першої інстанції.
Касаційний суд, у свою чергу, не має повноважень оцінювати
докази, але він вправі зробити висновок про неправильність застосування норм КК
і змінити судове рішення (пункт 4 частини 1 статті 436 КПК), зазначивши в мотивувальній
частині ухвали не докази, а обставини, встановлені судами першої та апеляційної
інстанцій (абзац 4 пункту 2
частини 1 статті 442 КПК).
ВИСНОВОК: Тобто зміна судових рішень судів нижчої ланки судами вищої
ланки не вимагає як передумови повторного дослідження останніми усіх доказів.
Однак якщо б висновки суду апеляційної інстанції, що є
відмінними від висновків суду першої інстанції, стосувалися сутнісних ознак
доказів – достовірності, належності, допустимості – і саме це зумовило б
перекваліфікацію дій особи на іншу статтю (частину статті) КК, то тоді суд
апеляційної інстанції зобов’язаний був би дослідити докази з дотриманням вимог
статті 23 КПК.
Теги: докази, безпосередність дослідження доказів судом,
кримінальне провадження, перевірка доказів, сторона захисту, обвинувачення,
збирання, перевірка, оцінка доказів, судова практика, Адвокат Морозов
