Реституція або порядок
повернення коштів після визнання недійсними електронних торгів:
визначення сторін, предмету та підстав, а також підсудності спору
Виходячи
з аналізу наведених норм чинного законодавства та враховуючи правову природу
процедури реалізації майна на електронних торгах, яка полягає в продажу майна,
тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке
звернуте стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та ураховуючи
особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів,
складання за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів
є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на електронних торгах, тобто є правочином.
Ураховуючи
те, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу,
така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку за правилами визнання
недійсними правочинів на підставі норм цивільного законодавства (статей 203,
215 Цивільного кодексу України) про недійсність правочину, зокрема, як такого, що
не відповідає вимогам закону.
Аналогічні
висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у
справі № 910/856/17, а також у постановах
Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №
910/8052/17, від 24.05.2018 у справі №
922/3537/17, від 31.07.2019 у справі №910/8302/18,
від 29.08.2019 у справі № 212/12256/14-ц,
від 20.11.2019 у справі № 925/796/18 та
інших.
Підставою
для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених
законодавством правил їх проведення, а при вирішенні спору про визнання
електронних торгів недійсними судам необхідно встановити: чи мало місце
порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, зокрема шляхом
проведення електронних торгів, та інших норм законодавства при проведенні
електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів;
чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, який оспорює
результати електронних торгів.
Аналогічні
висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/28435/15, від 30.05.2018 у справі № 906/278/17, від 20.11.2019 у справі № 925/796/18, від 10.03.2020 у справі № 927/1184/15 та інших.
Згідно
з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в
момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 6 ст.
203 цього Кодексу. Враховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів
належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в
судовому порядку з підстав, встановлених ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Відповідно
до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків,
крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна
із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала
на виконання цього правочину.
Відповідно
до статті 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового
продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності
лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
З
наведеної норми слідує, що примусовий продаж, який здійснюється, зокрема, в
процедурі примусового виконання судових рішень, є різновидом договору
купівлі-продажу майна.
Порядок
проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України
(частина друга статті 61 Закону № 1404-VIII).
На
виконання частин другої та четвертої статті 61 Закону № 1404-VIII наказом
Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5 затверджено Порядок
реалізації арештованого майна, зареєстрований в Міністерстві юстиції України
30.09.2016 за № 1301/29431 (далі - Порядок №2831/5), у пункті 8 розділу X якого
вказано, що акт про
проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права
власності на придбане майно у випадках, визначених
законодавством.
(!!!) Тобто, вказаний акт є оформленням договірних
відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.
Відповідно
до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна
сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у
власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується
прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Право
продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків,
встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК
України).
Отже,
набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору
купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового
продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних
торгів, а покупцем відповідно є переможець електронних торгів.
Відтак,
у разі скасування результатів електронних торгів за позовом учасника
електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за
результатами електронних торгів, відповідно виникнуть права та обов`язки щодо
повернення всього, що вони одержали на виконання договору.
Таким
чином, виходячи з аналізу правової природи реалізації майна на прилюдних торгах
вбачається, що акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на
публічних торгах, а протокол є результатом електронних торгів, тому такі позовні вимоги також не підлягають
розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна
правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня
2018 року у справі №910/856/17та у
постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №826/16316/18.
Сторонами такого правочину є з однієї сторони
орган державної виконавчої служби та торговельна організація, яка проводила
торги, та покупець майна з іншої сторони (такий висновок,
зокрема викладено і у постанові Великої палати Верховного суду від 05 червня
2018 року по справі № 910/856/17).
Наслідком
визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які оформлені у вигляді
протоколу про результати торгів та відповідного акту, які є оформленням
договору купівлі-продажу, є повернення сторін договору купівлі-продажу -
продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту,
що характерний для зобов`язальних відносин.
Покупцем
за договором купівлі-продажу майна з прилюдних торгів є переможець торгів, який
підписав протокол про їх результати та отримав затверджений державним
виконавцем акт. А продавцем
за договором купівлі-продажу майна з прилюдних торгів може бути як спеціалізована
організація, що проводила торги, так і виконавча служба, від
імені якої могла виступати спеціалізована організація як організатор торгів.
Враховуючи те, що реституція, тобто повернення у стан, який існував до
укладення недійсного правочину, можлива лише між його сторонами, судам необхідно встановити, хто саме є
продавцем та покупцем за договором, який було укладено за
результатами проведення прилюдних торгів та який у подальшому визнано недійсним
(Постанова Верховного Суду у
складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13
лютого 2020 року у справі № 357/3369/19,
провадження № 61-20259св19 (ЄДРСРУ № 87672534).
Між
тим, висновки про те, що саме орган
державної виконавчої служби зобов`язаний повернути кошти переможцю прилюдних
торгів, які визнано недійсними, неодноразово підтверджувався
Верховним судом в аналогічних справах (постанови
Верховного суду в складі Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року по
справі № 357/18153/15-ц та від 13 лютого
2019 року по справі № 127/11660/16-ц (ЄДРСРУ
№ 79879102 ).
Окрім
цього, необхідно також вказати на поширення на спірні правовідносини положень
частини другої статті 625 ЦК України та стягнення з виконавчої служби
інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Так,
відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив
виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити
суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший
розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття
625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання»
книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як
на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і
на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК
України).
Таким
чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за
порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його
виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи
цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не
передбачено договором або спеціальними нормами закону, який
регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Це
узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду наведеною в постановах
від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц,
11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.
Більше
того, відповідно до статті 3 Закону України від 03.07.1991 у №1282-ХІ «Про
індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції)
обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в
галузі статистики (Державною службою статистики України) і не пізніше 10 числа
кожного місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних
виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів
населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію
цього Закону (стаття 4).
При
цьому згідно з роз`ясненнями, викладеними у листі Верховного суду України від
03.04.1997, індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в
середньому на місяць. Сума інфляційних визначається шляхом множення суми
заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період
прострочення платежу. Якщо грошове зобов`язання набуло статусу простроченого з
1-го по 15-й день відповідного місяця, то воно індексується з урахуванням цього
місяця, а якщо з 16-го по 31-й день місяця, то розрахунок розпочинається з
наступного місяця. Аналогічно, якщо заборгованість погашається з 1-го по 15-й
день відповідного місяця, то інфляційні втрати розраховуються без урахування
цього місяця, а якщо з 16-го по 31-й день місяця - то з урахуванням цього
місяця.
ВИСНОВОК: 1) У випадку недійсності торгів –
застосовується реституція, тобто повернення сторін до першочергового стану; 2)
казана категорія спорів, враховуючи майновий характер спору, не може
розглядатися за правилами адміністративного судочинства; 3) стягненню підлягає
не тільки 3% річних від простроченої суми, а й сума боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; 3) відповідачем у такому
спорі повинен бути або орган виконавчої служби та/або спеціалізована
організація, що проводила торги.
Матеріал по темі: «Порядок, умови та судова практика проведення електронних торгів»
Теги:
електронні торги, повернення коштів, визнання торгів недійсними, виконавча
служба, організатор торгів, спеціалізована організація, індекс інфляції, річні,
борг, договір купівлі продажу, Верховний суд, Адвокат Морозов
