Правова можливість
стягнення неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження: вимога
про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат .
Судова
практика виходила з того, що пеня, інфляційні збитки та 3% річних за своєю
природою не є заборгованістю за договором, а є правовими наслідками порушення
боржником зобов’язання за ним, заходами відповідальності за порушення такого
зобов’язання, а тому такі вимоги не підлягають розгляду в порядку наказного
провадження (Центральний
апеляційний господарський суд 16.01.2019 по справі № 908/2521/18).
Між
тим, ще 24 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 903/125/18
(ЄДРСРУ № 75532005) досліджував питання щодо правової можливості стягнення
неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження: вимога про
стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат .
Касаційна
скарга мотивована тим, що статтею 549 Цивільного кодексу України
визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно,
які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником
зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми
несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення
виконання. Тобто пеня може бути грошовою сумою або майном. У даній справі пеня
визначена у відсотках від суми зобов'язання, тобто має грошове вираження.
Згідно
зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від
відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник,
який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,
якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто,
в розумінні вказаної статті інфляційні та відсотки річних є частиною суми
боргу, тобто є грошовим зобов'язанням, яке вираховується у відсотках від суми
так само як і пеня.
Законодавець
не обмежував поняття "грошової заборгованості", визначеної
статтею 148 Господарського процесуального кодексу України, певним її видом, а
лише обмежив сумою такої заборгованості - сто розмірів прожиткового
мінімуму для працездатних осіб.
Наказне
провадження, відповідно до частини другої статті 12 Господарського
процесуального кодексу України, призначене для розгляду справ за заявами
про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про
його наявність заявнику невідомо.
Частиною
першою статті 147 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що
судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за
результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Відповідно
до частини першої статті 148 Господарського процесуального кодексу України
судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової
заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній)
формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для
працездатних осіб.
Відповідно
до пункту 3 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу
України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не
відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.
Відповідно
до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного
кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин
повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до
закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо
виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань,
крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або
відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим
договором не було виконано належним чином.
У
разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором
або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611
Цивільного кодексу України).
Відповідно
до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова
сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення
боржником зобов'язання.
Частиною
другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник,
який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора
зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,
якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
ВАЖЛИВО: Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та
проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права
та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від
знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації
(плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами,
належними до сплати кредиторові. Інфляційні
нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового
зобов’язання.
Формулювання
ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов’язується із застосуванням
індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер
відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні
положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.
Таким
чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17
жовтня 2011 р. у справі № 6-42цс11).
Отже,
за змістом наведеної норми закону
нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до
складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності
боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом
захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних
втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів
та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім
утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічне
положення міститься у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у
справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у
справі № 6-38цс11.
ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного вище вбачається,
не тільки правова можливість, а й доцільність стягнення пені, 3% річних та
інфляційних втрат в порядку наказного провадження.
Матеріал по темі: «Нарахування
3% річних та індексу інфляції при невиконанні зобов’язання»
Теги:
стягнення неоспорюваної заборгованості, в порядку наказного провадження,
вимога про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат, наказне
провадження, судова практика, Адвокат Морозов
