Порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий або судовий (окреме провадження)

09 серпня 2024 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 539/5295/23, провадження № 61-7455св24 (ЄДРСРУ № 120973765) досліджував питання щодо визначення порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21.

Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.

Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі №161/853/19, від 18 грудня 2019 року в справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року в справі №560/17953/21).

Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18, від 29 травня 2019 року в справі № 398/4017/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) вказано, що: «приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).

ВИСНОВОК: Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.

 

 

 

Матеріал по темі: «Встановлення судом факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу»

 

 

 

 

Теги: окреме провадження, встановлення фактів, юридичне значення, порядок встановлення, закон, кодекс, судовий, позасудовий, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визнання та виконання рішення іноземного суду: участь у провадженні.

Адвокат Морозов Євген (сайт)

Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1151цс16 узагальнив судову практику щодо визнання та виконання рішення іноземного суду з підстав не(та/або)належного повідомлення сторін процесу про участь у провадженні.

Предметом дослідження було наступне питання: «Якщо сторона провадження повідомлена лише про процес, а не про дату та місце розгляду справи, то чи буде це підставою для відмови в виконанні рішення іноземного суду в Україні»?

Фабула справи: ТОВ звернулося до українського суду із клопотанням про визнання та виконання ухвали Арбітражного суду м. Москви.

В обґрунтування клопотання заявник посилався на те, що вказане рішення ухвалено відповідно до вимог законодавства Російської Федерації, набрало чинності, раніше не виконувалося, видано виконавчий лист, й на даний час боржником добровільно не виконується.

Відмовляючи у задоволенні клопотання суд першої інстанції виходив із того, що Боржник не був повідомлений про розгляд вищевказаної справи в арбітражному апеляційному суді.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про задоволення клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації оскаржувалася у Дев’ятому арбітражному апеляційному суді за апеляційною скаргою Боржника, що свідчить про обізнаність останнього про процес розгляду справи.

Наразі справа перебувала у Верховному суді України, де останній однозначно вирішив наступне.

За змістом частини другої статті 10 ЦК України та статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень і статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»  у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що сторона, проти якої постановлено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення.

Згідно зі статтею 9 Угоди у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що вона не була повідомлена про процес.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини (далі -Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід’ємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, наступні вимоги : вимога «змагальності» процесу відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, 26 травня 1988 р., номер заяви 10563/83, пп. 24-  33); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства,16 грудня 1999 р., номер заяв 24724/94; 24888/94, пп. 83-89).

Стаття 6 Конвенції головним чином служить для визначення того, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію і оскаржити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінювати правильність або неправильність рішення, прийнятого національними судами (Каралевічус проти Литви (Karalevičius v. Lithuania), 6 червня 2002 р., номер заяви 53254/99).

Враховуючи вищезазначене у поєднанні зі статтею 9 Угоди, під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом Сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення Сторін «правом на суд».

Таким чином, з огляду на зазначене вище вбачається, що обізнаність  сторони процесу про провадження, яке їй же ініційоване (в апеляційному порядку) не є достатньою підставою для легалізації та виконання рішення іноземного суду в Україні, оскільки її не було повідомлено про час та місце слухання (розгляду) справи.

Разом з тим, необхідно відмітити той факт, що у Російській Федерації діє система «Мій арбітр» та «Електронний вартовий» (аналогія «Судова влада в Україні») за допомогою якої будь-яка особа, яка має доступ до інтернету, має можливість відслідковувати та спостерігати хід розгляду судової справи, більше того, оперативно отримувати копії всіх судових актів та відслідковувати процесуальні документи, що подані до канцелярії відповідного суду.

Окремо необхідно вказати, що відповідно до діючого законодавства Російської Федерації апеляційна скарга не буде прийнята до провадження до поки арбітражний суд не отримає докази того, що її копія направлена всім учасникам провадження (п. 3 ч. 4 ст. 260 Арбитражного – процесуального кодексу РФ) , а після відкриття провадження у справі,  в ухвалі про відкриття провадження, чітко зазначається електрона адреса за допомогою якої, сторони контролюють хід судового провадження (яка скоріше за все отримана Боржником).

Підсумовуючи зазначене вище вбачається дуже сумнівним факт того, що Боржник не знав про час та місце слухання справи… однак той факт, що Заявник не зміг це довести належними та допустимими доказами… то це вже – ЗМАГАЛЬНІСТЬ СТОРІН!!!