Оскарження ухвал слідчих суддів про передачу для реалізації майна у справах де нікому не повідомлено про підозру

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів про передачу для реалізації майна (речових доказів) у справах де нікому не повідомлено про підозру

27 березня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 157/1664/22, провадження № 51-166км25 (ЄДРСРУ № 126153460) досліджував питання щодо апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів про передачу для реалізації майна (речових доказів) у справах де нікому не повідомлено про підозру.

Під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про арешт майна можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (п. 9 ч. 1 ст. 309, ч. 3 ст. 392 КПК); постановлені на стадії провадження в суді першої інстанції такі ухвали окремому оскарженню не підлягають, заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення (ч. 2 ст. 392 цього Кодексу).

Статтею 100 КПК визначається порядок зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію.

За приписами частини 6 вказаної статті речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

У випадках, передбачених пунктами 2, 4, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно із статтями 171-173цього Кодексу (ч. 7 ст. 100 КПК).

Розглядаючи питання допустимих меж обмеження гарантованого Конституцією України права власності, Конституційний Суд України зазначав, що при обмеженні права власності в інтересах суспільства, пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів (абз. 7 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини рішення від 05 червня 2019 року № 3-р(I)/2019).

При цьому, КПК не передбачає апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів про передачу для реалізації майна (речових доказів), постановлених в порядку п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК, виконання яких фактично призводить до припинення права власності, зокрема і на майно, що має індивідуальні ознаки, які відрізняють його від будь-яких інших аналогічних предметів матеріального світу.

За приписами ст. 219 КПК строки досудового розслідування обчислюються лише з моменту повідомлення особі про підозру. Отже, в провадженнях, де особі про підозру не повідомлено, обчислювати такі строки підстав немає.

Відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

В такій ситуації провадження теоретично може здійснюватися невизначений термін, і ніколи не завершитися, або завершитися за умови, якщо особа, яка залишається в цьому провадженні невідомою для сторони обвинувачення, з`явиться до слідчого чи прокурора за власною ініціативою, або якщо у сторони обвинувачення з`являться інші докази, які дозволять з`ясувати таку особу.

В положеннях статей 100, 309, 170-173 КПК фактично встановлено, що на досудовому розслідуванні не передбачено право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про передачу майна для реалізації, а якщо обвинувальний акт буде направлено до суду, то у суді першої інстанції (ст. 392 КПК) таке право може бути реалізовано лише з  відстрочкою на невизначений термін - до оскарження рішення у  справі по суті.

(!!!) У питаннях такої ваги, як припинення права власності на підставі ухвали слідчого судді, постановленої відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК, необхідним є додатковий завчасний контроль, аніж контроль ex-poste, можливість якого наставатиме тоді, коли повернення майна вже є неможливим, а його наслідком може бути лише відшкодування.

Проте, в положеннях КПК фактично встановлено, що під час досудового розслідування не передбачено право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації на підставі п. 2 ч.  6 ст. 100 КПК та похідне від цього рішення припинення права власності, а у суді першої інстанції це право може бути реалізовано з відстрочкою на невизначений термін до оскарження рішення у справі.

Верховний суд вважає, що неможливість апеляційного перегляду у кримінальному провадженні, де відсутнє повідомлення особі про підозру, ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації на підставі п. 2 ч.  6 ст.  100 КПК унеможливлює дієву перевірку правомірності припинення конституційного права власності особи на стадії досудового розслідування, строк якого не обчислюється за приписами ст. 219 КПК.

Неможливість оскарження особою в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про передачу майна для реалізації створює умови, за яких помилкове рішення слідчого судді, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для особи у вигляді безпідставного припинення її конституційного права власності.

Надання особі права на апеляційний перегляд ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації на підставі п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК під час досудового розслідування кримінального провадження, де нікому не повідомлено про підозру, є  проявом гарантії виконання державою міжнародних зобов`язань зі створення умов із забезпечення кожному дієвого і ефективного юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, потрібною гарантією відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, додатковим механізмом усунення помилок, допущених слідчим суддею, до ухвалення судом рішення по суті під час розгляду кримінальних справ або закриття кримінального провадження за спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

За приписами частин 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Положення статей 3, 21Конституції України у системному зв`язку з частинами 4, 5 ст.  41, статей 8, 55, 129 Основного Закону при постановленні слідчим суддею ухвали про надання дозволу на передачу майна (речових доказів) на реалізацію у кримінальному провадження, де особі не повідомлено про підозру, гарантують особі, інтересів якої стосується таке рішення, право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку вказаного способу припинення її конституційного права на недоторканість права власності.

З аналогічних мотивів Конституційний Суд України виходив у рішенні від 13 червня 2019  року № 4-р/2019.

Чинна редакція п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з якою однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, закріплює гарантії права на апеляційний перегляд справи, а також передбачає, що випадки оскарження судових рішень визначаються в законі. Проте віднесення цього питання на розсуд законодавця не виключає прямого застосування норм Основного Закону в разі відсутності ефективного механізму захисту гарантованих Конституцією України прав людини внаслідок такого регулювання.

Тлумачення кримінального процесуального законодавства, застосоване апеляційним судом в оскарженій ухвалі, не надає заявнику ефективних засобів юридичного захисту до оскарження рішення слідчого судді, постановленого в порядку п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК, про передачу на реалізацію майна в кримінальному провадженні, яке здійснюється стосовно нетяжкого злочину, і де з 2016 року жодній особі не повідомлено про підозру. Таке рішення не відповідає вимогам кримінального процесуального закону в  контексті приписів ч. 5 ст. 9 КПК.

ВИСНОВОК: Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що положення ст. 309 КПК щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації, постановленої на підставі п. 2 ч.  6 ст. 100 КПК в кримінальному провадженні, де жодній особі не повідомлено про підозру, не узгоджуються із положеннями ч. 5 ст. 9 КПК, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, частин 4, 5 ст. 41, статей 55, 129 Конституції України, які в цьому кримінальному провадженні Суд  застосовує як норми прямої дії.

 

 

 

Матеріал по темі: «Процедура припинення розшуку автомобіля»

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Виконавче провадження відносно боржника корпоративні права якого перебувають в управлінні АРМА

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Щодо можливості Приватного виконавця здійснювати виконання рішень щодо боржника, корпоративні права якого перебувають в управлінні Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

20 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  903/62/23 (ЄДРСРУ № 125291900) досліджував питання щодо можливості Приватного виконавця здійснювати виконання рішень щодо боржника, корпоративні права якого перебувають в управлінні Національного агентства.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 2 частини другої статті 18 вказаного Закону встановлено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Верховний Суд виходить із системного тлумачення статей 124, 129-1 Конституції України, статей 317, 318 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон № 772-VIII), пункту 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" та доходить висновку, що після запровадження управління майном держава в особі Національного агентства набула тимчасово права власника щодо таких корпоративних прав з метою забезпечення збереження активів та збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості.

Такий висновок щодо транспозиції права власності відповідає, зокрема, пункту 8 статті 21 Закону № 772-VIII, за вимогами якого у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора або судового рішення, що набрало законної сили, якими скасовано арешт прийнятих в управління активів та/або скасовано передачу активів в управління Національному агентству, останнє протягом десяти робочих днів повертає їх законному власнику.

(!) Тобто застосована законодавцем юридична конструкція свідчить про те, що під час здійснення процедури управління активами повноваження власника реалізуються саме Національним агентством, а майно і корпоративні права фактично перебувають у його власності та повертаються власнику лише після відповідного рішення прокурора чи суду.

В такий спосіб, з урахуванням вимог пункту 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника, оскільки частка держави у статутному капіталі, з урахуванням її перебування в управління Національного агентства, складає більше 25%.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що зазначене не є перешкодою для примусового виконання судового рішення Державною виконавчою службою, не обмежує стягувача у здійсненні відповідних дій у порядку, встановленому законом.

Вищевказані висновки, сформовані у постанові суду касаційної інстанції від 19.12.2024 у справі № 903/62/23.

Отже, під час здійснення процедури управління активами повноваження власника реалізуються саме Національним агентством, а майно і корпоративні права фактично перебувають у його власності та повертаються власнику лише після відповідного рішення прокурора чи суду.

ВИСНОВОК: Якщо до дати відкриття виконавчого провадження частка держави в особі Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів у статутному капіталі боржника перевищує 25 відсотків, то приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання рішення суду.

 

 

 

Матеріал по темі: «Зобов’язання ДВС самостійно розраховувати суму 3% річних та інфляційних втрат»

 

«Скасування передачі активів в управління Національного агентства України»

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження і виключення відповідної інформації з Інтегрованої інформаційно-пошукової системи "Гарпун"

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з статтею 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, такі заходи: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до статті 25 Закону № 580-VIII поліція здійснює інформаційно-аналітичну діяльність виключно для реалізації своїх повноважень, визначених цим Законом. Поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності: 1) формує бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України; 2) користується базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України та інших органів державної влади; 3) здійснює інформаційно-пошукову та інформаційно-аналітичну роботу; 4) здійснює інформаційну взаємодію з іншими органами державної влади України, органами правопорядку іноземних держав та міжнародними організаціями.

Поліція може створювати власні бази даних, необхідні для забезпечення щоденної діяльності органів (закладів, установ) поліції у сфері трудових, фінансових, управлінських відносин, відносин документообігу, а також міжвідомчі інформаційно-аналітичні системи, необхідні для виконання покладених на неї повноважень.

Згідно з статтею 26 Закону № 580-VIII поліція наповнює та підтримує в актуальному стані бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, стосовно, зокрема, виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень; обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду; викрадених транспортних засобів, які розшукуються у зв`язку з безвісним зникненням особи, виявлених безгосподарних транспортних засобів, а також викрадених, втрачених номерних знаків; бази даних, що формуються в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до закону.

З метою забезпечення оперативного реагування та прийняття ефективних управлінських рішень щодо розшуку транспортних засобів та номерних знаків, а також приведення нормативно-правових актів у сфері діяльності Національної поліції України відповідно до законодавства України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.06.2018 № 497 затверджена Інструкція з формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України", зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.07.2018 за №787/32239 (далі - Інструкція № 497).

До цього часу діяла затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2012 № 1080/ДСК Інструкція з використання автоматизованої інформаційно-пошукової системи відеофіксації номерних знаків транспортних засобів "ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж", зареєстрована у Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за № 2107/22419.

Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції № 497 ця Інструкція визначає порядок формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" (далі - ІП "Гарпун") інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України" (далі - система ІПНП), призначеної для обробки відомостей про транспортні засоби (далі - ТЗ) усіх типів (автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них ТЗ та мопеди) та номерні знаки ТЗ (далі - номерні знаки), що розшукуються у рамках кримінального, виконавчого проваджень, проваджень у справах про адміністративні правопорушення, оперативно-розшукової діяльності, а також за ухвалою слідчого судді, суду.

Пунктом 5 розділу І Інструкції № 497 визначено, критерії за якими ведеться облік об`єктів в ІП "Гарпун", серед яких розшук ТЗ у зв`язку із незаконним заволодінням.

Згідно з пунктом 1 розділу ІV Інструкції № 497 обліку в ІП "Гарпун" за категоріями "розшук ТЗ у зв`язку із незаконним заволодінням" та "розшук ТЗ, що залишив місце ДТП" підлягають відомості про розшук ТЗ у зв`язку із незаконним заволодінням, у тому числі про ТЗ, які розшукуються у зв`язку зі зникненням безвісти особи, про розшук ТЗ, водії, власники (співвласники) яких залишили місце ДТП, унаслідок яких загинули або травмовані люди та за фактом подій розпочато кримінальні провадження.

Під час внесення інформації до ІП "Гарпун" зазначаються: підстава внесення інформації до обліку; номер і дата реєстрації заяви (повідомлення, рапорту); номер і дата реєстрації кримінального провадження; найменування органу (підрозділу) поліції; реєстраційний номер, вид, марка, модель, колір та рік випуску ТЗ; найменування та номери агрегатів ТЗ; дата, місце, час та обставини події; відомості про водія, власника (співвласника) ТЗ (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання та реєстрації, для юридичної особи зазначаються її найменування, код за ЄДРПОУ, місцезнаходження); підстава та дата зняття інформації з обліку.

(!!!) Підставою для внесення відомостей, зазначених у пункті 1 цього розділу, до ІП "Гарпун" є заява (повідомлення) особи про вчинене кримінальне правопорушення чи іншу подію або рапорт поліцейського, що надійшли до органу (підрозділу) поліції, із зазначенням інформації про ТЗ (пункт 2 розділу ІV Інструкції № 497).

У разі отримання відповідної заяви (повідомлення, рапорту) оперативний черговий перевіряє ідентифікаційні номери ТЗ за обліком ЄДР МВС, після чого невідкладно вносить відомості до ІП "Гарпун" (пункт 3 розділу ІV Інструкції №497).

Відповідно до пункту 4 розділу ІV Інструкції № 497 у разі припинення розшуку ТЗ слідчий упродовж доби подає до чергової служби завірену у встановленому законом порядку копію постанови про припинення розшуку ТЗ із зазначенням виду, марки, моделі, реєстраційного номера ТЗ, номера кримінального провадження, дати і підстави припинення розшуку. У разі передачі матеріалів досудового розслідування до іншого органу (підрозділу) поліції оперативний черговий, яким було внесено інформацію до обліку, на підставі документів, наданих слідчим, знімає її з обліку із зазначенням дати і підстави такого зняття (передача до іншого органу). У такому випадку зняття з ІП "Гарпун" інформації щодо розшуку ТЗ здійснюється впродовж доби з часу взяття її на облік у підрозділі, до якого передано матеріали досудового розслідування.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Інструкції № 497 після отримання матеріалів про припинення розшуку ТЗ оперативний черговий невідкладно вносить до ІП "Гарпун" інформацію щодо підстави і дати зняття ТЗ з розшуку.

Інформація за категоріями "розшук ТЗ у зв`язку із незаконним заволодінням" та "розшук ТЗ, що залишив місце ДТП" зберігається в ІП "Гарпун" протягом одного року з дати її зняття, після чого автоматично знищується (пункт 6 розділу ІV Інструкції № 497).

Відповідно до розділу VIII Інструкції № 497 програмний модуль ІП "Гарпун" аналітичної обробки та інформування про розшук ТЗ або номерного знака - спеціалізоване програмне забезпечення, створене для запобігання вчиненню правопорушень, аналізу тимчасового набору даних про номерні знаки, що надходять із систем відеофіксації, на предмет їх розшуку, одночасного перебування на різних ТЗ (номерні знаки - двійники), використання знищених знаків, а також для автоматизованого інформування про такі факти диспетчерів, оперативних чергових, нарядів поліції органів (підрозділів) поліції та ініціаторів розшуку.

Для аналітичної обробки використовується фото- і відеоінформація, отримана з технічних засобів та технічних приладів, які мають функції фото- і відеофіксації (запису), закріплених поліцією на службових ТЗ, монтованих/розміщених по зовнішньому периметру доріг і будівель, а також інформація, отримана з автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні.

Порядок отримання інформації, використання технологій доступу, типів наборів даних, обсяг та структура даних, до яких надається доступ з автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, відповідно до потреб Національної поліції України визначаються згідно із законодавством України.

(!) Слід вказати, що розшук автомобіля і внесення відповідної інформації до спеціальної інформаційно-пошукової системи органу поліції КПК України прямо не визначені як слідчі (розшукові) дії чи засоби забезпечення кримінального провадження, однак підставами застосування цих заходів є насамперед відомості про те, що транспортний засіб може бути предметом, знаряддям чи засобом кримінального правопорушення. Зазначені відомості підлягають перевірці шляхом встановлення місця перебування й огляду автомобіля, дослідження його ідентифікаційних ознак, співставлення останніх із наявною у правоохоронних органів інформацію, з`ясування наявності чи відсутності слідів кримінального правопорушення або інших даних, що можуть свідчити про причетність транспортного засобу до кримінально караних діянь.

Наведені заходи спрямовані на захист прав і законних інтересів потерпілих від кримінальних правопорушень та інших осіб, забезпечення оперативності й ефективності досудового розслідування, повного, всебічного й неупередженого з`ясування обставин злочинів і притягнення кожного з винних до кримінальної відповідальності в міру його вини та виконання інших завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України.

У разі підтвердження інформації про зв`язок автомобіля зі злочинними діями можуть виникнути встановлені кримінальним процесуальним законом підстави для його тимчасового вилучення, арешту і визнання речовим доказом з метою використання у кримінальній справі як засобу доказування, а в разі протиправного заволодіння транспортним засобом - також подальшого повернення законному володільцю. Визнання матеріального об`єкта речовим доказом є процесуальним рішенням, а тимчасове вилучення й арешт майна - заходами забезпечення кримінального провадження, що застосовуються на підставах і в порядку, визначених КПК України (статті 98, 110, 167, 168, 170-173).

Розшук автомобіля для перевірки його можливої причетності до кримінального правопорушення здійснюється правоохоронними органами в межах правовідносин і породжує юридичні наслідки, що належать до сфери регулювання кримінального процесуального закону.

Судовий контроль законності дій і рішень органів досудового розслідування належить до виключної компетенції слідчого судді за встановленою КПК України процедурою. Така процедура включає сукупність гарантій, необхідних для дотримання справедливого балансу між захистом прав особи й інтересів держави та суспільства.

ВАЖЛИВО: Вирішення питання про скасування розшуку автомобіля й зобов`язання уповноважених службових осіб поліції виключити відповідну інформацію зі спеціальної інформаційно-пошукової системи мало б здійснюватися в межах кримінального провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19, вказано наступне: «Власнику майна, яке є об`єктом розшуку в кримінальному провадженні, доступні встановлені КПК можливості оскарження пов`язаних із цим рішень, дій або бездіяльності уповноважених службових осіб органів досудового розслідування до суду кримінальної юрисдикції. Такі скарги підлягають розгляду з дотриманням гарантій змагальної судової процедури, а в разі доведення їх законності й обґрунтованості суд наділений повноваженнями ухвалити рішення, необхідні для захисту права власності. Таким чином, вимоги, що випливають з прийнятого у кримінальному провадженні рішення правоохоронного органу про розшук транспортного засобу і внесення такої інформації до відповідної інформаційно-пошукової системи, підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства» (пункти 45-46 постанови).

ВИСНОВОК: Отже, питання припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах відповідного кримінального провадження, і виключення відповідної інформації з Інтегрованої інформаційно-пошукової системи має здійснюватися в межах процедури кримінального судочинства.

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна»

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Витребування майна та повернення його власнику, якщо майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Витребування майна та повернення його власнику в рамках цивільного провадження, якщо майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні

09 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 385/203/23, провадження № 61-6217св24 (ЄДРСРУ № 122252977) досліджував питання щодо витребування майна та повернення його власнику, якщо майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Касаційний суд вже звертав увагу, що наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18)).

(!!!) Касаційний суд підкреслює, що в приватно-правових нормах відсутня така підстава відмови в задоволенні віндикаційного позову, який пред`явлений юридичною особою до фізичної особи, як визнання предмета віндикаційного позову речовим доказом у кримінальному провадженні.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу (див. пункт 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22)).

Критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ. Правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26 квітня 2023 року у справі № 569/20334/21 (провадження № 61-474св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23)).

Державна реєстрація транспортного засобу, на відміну від державної реєстрації прав на нерухомість, не має правотвірного характеру (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року в справі № 638/9047/19 (провадження № 61-8399св23)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (див. пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

ВИСНОВОК: Отже, в приватно-правових нормах відсутня така підстава відмови в задоволенні віндикаційного позову, який пред`явлений юридичною особою до фізичної особи, як визнання предмета віндикаційного позову речовим доказом у кримінальному провадженні.

 

 

 

 

 
Матеріал по темі: «Судова юрисдикція щодо зняття арешту з майна накладеного за КПК  1960 р.»
 

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Право на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова НЕможливість оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна (ухвали про відмову в задоволенні клопотань про скасування арешту майна)

20 травня 2024 року Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в рамках справи № 712/191/23, провадження № 51-3208 кмо 23 (ЄДРСРУ № 119535382) досліджувала питання щодо  права на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна.

Стаття 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право мирно володіти своїм майном.  Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах  суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

Згідно зі ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 1, 2, 17 ч. 1 ст. 7 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

За приписами ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

За змістом статей 173, 174 КПК під час досудового розслідування, судового розгляду питання про накладення арешту на майно та скасування арешту майна вирішують слідчий суддя або суд відповідно.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена норма Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.

Право на справедливий суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення яких дозволено за змістом щодо умов прийнятності скарги.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, які мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення.

Конституційний Суд України у рішенні від 12 червня 2012 року № 13-рп/2012 зазначив, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права як пропорційність. Обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.

Положення ч. 1 ст. 24 КПК гарантують кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, визначено в ст. 309 КПК.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК до цього переліку відносяться ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому.

(!!!) Ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, до цього списку не відносяться. При цьому відмова у скасуванні арешту майна не позбавляє особу права звернутися до суду з повторним клопотанням про скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України як на досудовому розслідуванні, так і під час судового провадження.

Встановлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має легітимну мету, не порушує принципу пропорційності між гарантованими правами особи у ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і суспільною необхідністю, а також відповідає принципу правової визначеності.

Крім того, відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року в справі № 569/17036/118 (провадження № 51-598 кмо 19), ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню.

За таких обставин, ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна, а також про повне або часткове скасування арешту майна відповідно до положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК апеляційному оскарженню не підлягають.

ВИСНОВОК: Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду наголошує, що ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна (ухвали про відмову в задоволенні клопотань про скасування арешту майна), постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають, а підхід щодо правозастосування, який міститься в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 січня 2024 року в справі № 569/19829/21 (провадження № 51-1344 км 22) та постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2024 року в справі № 154/2859/18 (провадження № 51-4545 км 23), вважає необґрунтованим.

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження ухвал слідчого судді про відмову у скасуванні арешту з майна»

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов