Взаємовідносини працівника і роботодавця в умовах воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості організації трудових відносин та захист прав та інтересів Працівника і Роботодавця в умовах воєнного стану

15.03.2022 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022 р.

Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

ВАЖЛИВО: На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України і не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (ч. 2, 3  ст. 1 Закону).

Особливості укладення трудового договору:

• У період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору;
• умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників;
• роботодавець можуть укладати з новими працівниками строкові трудові договори у період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника.

Особливості переведення та зміни істотних умов праці:

• Роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії) з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою;
• Умови трудового законодавства щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.

Особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника:

У разі існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).

Особливості розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця:

Допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку).

Робочий час та часу відпочинку:

• Нормальна тривалість робочого часу працівників у період воєнного стану не може перевищувати 60 годин на тиждень;
• П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем за рішенням військового командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення);
• (!!!) Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем;
• Тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин.

Кадрове діловодство:

Кадрове діловодство визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

Робота в нічний час:

Не залучаються до роботи в нічний час без їх згоди: вагітні жінки і жінки, які мають дитину віком до одного року, особи з інвалідністю, яким за медичними рекомендаціями протипоказана така робота.

Залучення до роботи деяких категорій працівників: 

• Дозволяється застосування праці жінок (крім вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року) за їхньою згодою на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах;
• Працівники, які мають дітей (крім випадків – читай вище), у період дії воєнного стану можуть залучатися за їхньою згодою до нічних і надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові і неробочі дні, направлятися у відрядження.

Оплата праці:

Заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором, однак роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, разом з цим вказане не звільняє його від обов’язку виплати заробітну плату.

Колективний договір:

На період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відпустки:

• Щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні, однак роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури;
• Роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

Призупинення дії трудового договору:

• Дія трудового договору може бути призупинена (за повідомленням кожної із сторін в доступний спосіб), однак призупинення не тягне за собою припинення трудових відносин;
• Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

ВИСНОВОК: Даний Закон необхідний для належного функціонування підприємств та установ в умовах воєнного часу, шляхом дерегуляції окремих умов трудових відносин, оперативного залучення працівників до виконання роботи, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили, а також захисту прав та інтересів Працівника і Роботодавця.

 

Матеріал по темі: «Захистправ дітей на період надзвичайного або воєнного стану»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR» 

 

 

 

Теги: працівник, роботодавець, оплата праці, відпустка, робочий час, трудовий договір, робота у нічний час, звільнення, призупинення, воєнний стан, Адвокат Морозов

 

Відповідальність туроператора за зіпсовану відпустку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність туроператора за зіпсовану відпустку. Стягнення матеріальної та моральної шкоди. Захист прав споживачів та судовий збір.

Загальні положення про договір

Необхідно вказати, що до договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов`язання, в тому числі підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України, Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України "Про туризм".

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, установлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про туризм" за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його.

Відповідно до ч.15 ст.20 Закону України «Про туризм» якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.3 ст.19-1 Закону України «Про туризм» туроператор (турагент) зобов`язаний додержуватися умов надання комплексу туристичних послуг, про які був поінформований споживач до укладення договору на туристичне обслуговування, крім випадків, коли про зміну таких умов повідомлено споживача до укладення договору або якщо зміни внесено на підставі угоди, укладеної між сторонами договору.

Відповідно до ч.7 ст.20 Закону України «Про туризм» кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв`язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі, погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків.

Відповідно до ч.8 ст.20 Закону України «Про туризм» туроператор (турагент) зобов`язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Відповідно до ч.11 ст.20 Закону України «Про туризм» якщо під час виконання договору на туристичне обслуговування туроператор не в змозі надати значну частину туристичного продукту, щодо якого відповідно до договору на туристичне обслуговування сторони досягли згоди, туроператор повинен з метою продовження туристичного обслуговування вжити альтернативних заходів без покладення додаткових витрат на туриста, а в разі потреби відшкодувати йому різницю між запропонованими послугами і тими, які були надані. У разі неможливості здійснення таких заходів або відмови туриста від них туроператор зобов`язаний надати йому без додаткової оплати еквівалентний транспорт для повернення до місця відправлення або іншого місця, на яке погодився турист, а також відшкодувати вартість ненаданих туроператором туристичних послуг і виплатити компенсацію у розмірі, визначеному в договорі за домовленістю сторін.

Відповідно до ч.13 ст.20 Закону України «Про туризм» права й обов`язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Не виконання та/або неналежне виконання умов договору з боку туроператора/турагента

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про туризм» порушеннями законодавства в галузі туризму є порушення умов договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг.

Статтею 611 ЦК України закріплено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Закон України "Про туризм" визначає поняття Туроператора та Турагента.

Туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" послугою вважається діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин укладений між споживачем і виконавцем. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (розрахунковий документ).

Правовідносини у туристичній діяльності опосередковуються не лише договорами між споживачем та туристичним агентом, договорами про туристичне обслуговування між споживачем та туристичним оператором: права і обов`язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором, укладеним між ними, а також Законом України "Про туризм". У разі укладення договору між туроператором та турагентом на реалізацію туристичного продукту (агентський договір) до такого договору застосовуються загальні положення про агентський договір, закріплені главою 31 Господарського кодексу України.

Між туроператором як особою, що створює туристичний продукт, та турагентом як особою, що такий продукт реалізує, можуть укладатися й інші договори - комісії, доручення тощо, однак характерною ознакою таких договорів є те, що туристичний агент діє від імені та/або в інтересах туроператора з питань продажу туристичного продукту.

Такими договорами можуть бути закріплені певні особливості відповідальності суб`єктів туристичної діяльності у разі неналежного виконання зобов`язань за агентським (чи іншим) договором.

Так, відповідно до положень ч.1 ст.295 та ч.1 ст.297 ГК України, комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє. За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок.

Однак такі договори не створюють собою прав та обов`язків для споживача, окрім випадку, якщо такий договір не був укладений туроператором і турагентом на користь третьої особи (споживача) відповідно до положень статті 636 ЦК України. Виконання такого договору на користь третьої особи може вимагати як особи, які уклали договір (турагент та туроператор), так і третя особа (турист), на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі N 643/6064/15-ц (ЄДРСРУ № 73189634).

Відповідно до ст.511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Одночасно, відповідно до ч.2 ст.528 ЦК України навіть у випадку покладення виконання обов`язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов`язання залишається боржник, а не така особа.

Таке положення закону обумовлене тим, що встановлення обов`язків для третіх осіб, які не є учасниками зобов`язання, не відповідало б засадам справедливості, на яких мають ґрунтуватися зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.12,14 ст.20 Закону України "Про туризм" саме туроператор, як сторона за договором несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо: невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов`язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб`єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити.

З огляду на викладене, агентські та субагентські договори не створюють собою прав та обов`язків для споживача, який 1) не є стороною такого договору, 2) не є особою, на користь якої укладається такий договір.

Відповідно, Замовник турпродукту як третя особа у договірних правовідносинах та його агентів та субагентів не наділявся правами, а отже, не може набувати обов`язків, та щодо такої особи не можуть застосовуватись жодні договірні санкції, які суттєво впливають на права та інтереси третьої особи, яка не є стороною таких правовідносин.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у прийнятій 13 березня 2019 року постанові у справі № 750/9028/15-ц, в якій було зроблено наступний правовий висновок: «саме відповідач як туроператор несе відповідальність за невиконання умов договору про надання туристичних послуг у спірних правовідносинах. Правовідносини, які виникли між відповідачем та третіми особами, не можуть впливати на права позивача, який належно виконав умови договору. Спір між туроператором та турагентом може бути вирішений в іншому провадженні».

Отже, за змістом ч.ч.1,2,8,10,11 ст.20, ч.2 ст.30, ч.ч.1,2 ст.32, ч.1 ст.33 Закону України «Про туризм», ч.1 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.526,610,611,612,623, ч.5 ст.653, ст.906 ЦК України майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику (туристу) завдано збитків.

Таким чином у разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни, відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб`єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-42цс13 від 03 липня 2013 року.

Аналогічна правова позиція підтримана в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року по справі № 758/8046/15-ц, провадження № 61-11793св18 (ЄДРСРУ № 81263973) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/3695/17-ц, провадження № 61-15781 св 18 (ЄДРСРУ № 82914996).

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

Стаття 10 Закону України «Про туризм» серед прав туристів передбачає право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про туризм» турист має право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.

Відповідно ст.22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуг) згідно з договором, за кожен день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.552 ЦК України сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.2 ст. 625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, тощо.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму спрямовані на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров`я, на безпечне для життя і здоров`я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року з наступними змінами та доповненнями, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів " чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Моральні страждання завдані позивачу полягають в моральних та психічних стражданнях через неможливість відбути у запланований та оплачений відпочинок.

Пункт 5 вищевказаної постанови роз`яснює, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п.9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, вказаними вище нормами права визначено підстави та порядок відшкодування моральної шкоди, завданої споживачу туристичного продукту.

Окрім цього, неналежне виконання туроператором умов договору про надання туристичних послуг в частині ненадання послуг трансферу (перевезення) із аеропорту до готелю, є також підставою для відшкодування моральної шкоди (30 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/35935/15-ц, провадження № 61-23691св18 (ЄДРСРУ № 85582027).

Звільнення від сплати судового збору споживачів туристичних послуг

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений в Постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (№ 14-57цс18), позивач у справі про захист прав споживачів звільнений від сплати судового збору не тільки за подання позовної заяви, а й за подання усіх апеляційних, касаційних скарг у справі, в тому числі скарг на ухвали судів, постановлені з процесуальних питань.

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Враховуючи предмет спору турист звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

Матеріал по темі: «Різниця між туроператором та турагентом»

Теги: туроператор, туризм, турист, турагент, захист прав споживачів, туристичні послуги, агентський договір,  путевка, відпустка, тур, матеріальна, моральна шкода, судова практика, Верховний  суд, Адвокат Морозов