Адвокат Морозов (судовий захист)
Особливості видачі
дублікату наказу на виконання судового рішення в рамках ГПК України та судової
практики Верховного суду.
21
січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 916/215/15-г
(ЄДРСРУ № 79290398) досліджував питання щодо видачі дубліката наказу на
виконання судового рішення.
Статтею
1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання
судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового
рішення здійснює суд.
Необхідно
наголосити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського
суду зважив на таке: 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою
права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений
комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод,
законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2
мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012);
2)
невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд
судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від
25.04.2012 № 11-рп/2012);
3)
відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі -
Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна
правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне,
обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду
будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції"
(Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d
Decisio№s 1997-II);
4)
за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути
виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність
гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі
"Іммобільяре Саффі" проти Італії" , № 22774/93, п. 74, ECHR
1999-V) (Постанова від 14 березня
2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
в рамках справи №
5002-11/5926-2010 (ЄДРСРУ № 72763770)).
Більше
того, правова позиція щодо необґрунтованості ототожнення поняття поновлення
строку на оскарження рішення та поновлення строку для пред’явлення виконавчого
документа, викладена в постанові Верховного Суду по справі №922/2440/16 від 15 березня 2018 року (ЄДРСРУ №
72790705).
Відповідно
до частини першої статті 327 Господарського процесуального кодексу України
виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом,
який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно
з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та
практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За
приписами пункту 1 статті 6 Конвенції "кожен має право на справедливий ...
розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та
обов'язків цивільного характеру".
Відповідно
до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене
статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої
Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове
рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б
незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які
надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд,
- і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6
як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового
провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу
верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи
Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має
розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення
від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece);
рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").
(!!!) Пунктом 19.4 розділу ХІ "Перехідні
положення" ГПК України встановлено, що у разі втрати виконавчого документа
суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд
якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо
стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про
це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа
до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала
у десятиденний строк із дня надходження заяви.
За
встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не
порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки
дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити
й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює
виконання рішення суду та порушує його права.
ВИСНОВОК: ГПК України не надає права відмовити в
задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та
не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу.
Водночас
обов'язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою
в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або
його поновлення за рішенням суду.
Теги:
судовий наказ, дублікат наказу, поновлення строку, пред’явлення
виконавчого документа, судове рішення, втрачений наказ, відтворення судового
наказу, судова практика, Адвокат Морозов
