Кондикційні зобов`язання: набуття чи збереження майна без достатньої
правової підстави або яка згодом відпала
28 грудня 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1101/21 (ЄДРСРУ № 102298032) досліджував
питання щодо судової реалізації кондиційних зобов’язань.
Кондикційні зобов`язання (лат. — той,
що стосується вимоги про повернення) — зобов 'язання із безпідставного
придбання або збереження майна.
Згідно зі статтею 1212 Цивільного
кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок
іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте
майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути
майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи
безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача
майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом наведеної норми, кондикційні
зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження
майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи
збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на
якій майно набувалося, згодом відпала.
Сутність зобов`язання із набуття,
збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи -
набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку
якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо
майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку
правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний
правовий титул на нього.
Подібні висновки викладені у постановах
Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №
201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі №
206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі №
910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі №
910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави
розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується
на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його
юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач
збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими
правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах
Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №
910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №
918/47/18, від 01.04.2019 у справі №
904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого,
інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,
стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова
підстава в установленому порядку скасована,
визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання
договору. Така правова позиція викладена у постановах
Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15
та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15.
При цьому в разі виникнення спору
стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний
характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень
глави 83 Цивільного кодексу України.
Під відсутністю правової підстави
розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не
ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i
його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач
збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими
правовими актами чи правочином.
Подібні за змістом висновки Верховний
Суд викладав, зокрема, в постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 і від 22.03.2021 у справі №760/18229/15-ц.
Таким чином, наявність між сторонами
зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна,
переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку
статті 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у
зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм
інституту зобов`язального права (постанови Верховного Суду України від 23
березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від
25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15, від
25 березня 2015 року у справі № 3-5гс15, від
22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012,
від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14).
Верховний Суд у постанові від
12.12.2019 у справі №904/5330/18 (ЄДРСРУ №
86332842) також зазначив, що встановлення відсутності господарських
зобов`язань, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів,
як на час перерахування коштів, так і на час розгляду справи, свідчить про
безпідставність утримання таких коштів та можливість використання правового
механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України.
Більше того, «якщо сторона яка вчинила виконання,
проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому
майну (сплаченим коштам) і
згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка
порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі
пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України» (22 грудня 2021 року
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 465/5790/17, провадження №
61-14395св21 (ЄДРСРУ № 102149612).
Підсумовуючи зазначене необхідно
додати, що у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня
2019 року у справі № 917/1739/17
(провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати
правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час
розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для
вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих
норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні
правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного
позивачем способу захисту».
ВИСНОВОК: У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у
справі № 922/3412/17 (провадження №
12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі №
320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом
регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з
безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними
інститутами цивільного права.
Отже, по-перше: положення 83 глави застосовуються
незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було
результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком
події і по- друге:
положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення
виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого
незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у
зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або
зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Матеріал по темі: «Повернення коштів за наслідками скасування виконавчого напису нотаріуса»
Теги:
кондикційні зобов’язання, набуття майна, збереження майна, без достатньої
правової підстави, витребування майна, підстава відпала, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
