Кондикційні зобов`язання та застосування ст. 1212 УК України при
односторонній відмові або розірванні договору в судовому порядку
31 травня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 686/1727/20,
провадження № 61-14762 св 21 (ЄДРСРУ № 111251113) досліджував питання щодо
кондикційні зобов`язання та застосування ст. 1212 УК України при односторонній
відмові або розірвання договору в судовому порядку.
Відповідно до
частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому
одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора)
певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші
тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а
кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом
частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним
чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до
частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк
(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою
статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,
інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті
525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна
його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до
положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона
(продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність
другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти
майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з
частиною першою статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за
ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок
дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що
звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до
частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за
рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору
другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди
друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при
укладенні договору.
Згідно з
частиною четвертою, п`ятою статті 653 ЦК України сторони не мають права
вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту
зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом,
а якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору
однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих
зміною або розірванням договору.
У пункті 86
постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано,
що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам
сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити,
яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне
застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права,
предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до
зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Згідно з
частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла
його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової
підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це
майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно
було набуте, згодом відпала.
У постановах
Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13
лютого 2019 року у справі № 320/5877/17
(провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83
ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи
збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного
права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа,
яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого)
без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана
повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли
підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК
України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або
збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших
осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності
одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за
рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за
відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом
відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без
достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює
застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
У пункті 3
частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави
застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у
зобов`язанні.
Тлумачення
частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини
третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору
передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом
встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання
або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що
передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій
стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність
зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не
отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну
(сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати
від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення
майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
Аналогічні
висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі
Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №
537/4259/15-ц, від 31.03.2021 у справі №
363/3555/17, від 22.12.2021 у справі №
465/5790/17.
З приводу
застосування норми ст. 1212 Цивільного кодексу України є усталена судова
практика, зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у
своїй постанові від 11.01.2022 року у справі №
911/117/21 зазначив, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за
рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не
вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого,
інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,
положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки
після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана
недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Касаційний
господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у
справі № 210/6498/20 підкреслив, що набуття
майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї
особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає
кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних
витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала
витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою
або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення
зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно
було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження,
що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття
(збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала
згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на
яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
ВИСНОВОК: Якщо на момент заявлення вимоги договірне (господарське) зобов’язання чине
(не визнане судом недійсним, не розірване і т.і.), то підлягає застосування
норма права, яка регулює дійсні між сторонами правовідносини, однак якщо
зобов’язання перестало існувати або відпала підстава передання
коштів/майна, то можна застосовувати ст. 1212 ЦК України.
Матеріал по
темі: «Кондикційні зобов`язання: судова
практика Верховного суду»
Теги: кондикційні зобов’язання, набуття майна, збереження майна, без
достатньої правової підстави, витребування майна, підстава відпала, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
