Верховний суд: особливості документального підтвердження кредиторських
вимог у справі про банкрутство
23 вересня 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/866/20 (ЄДРСРУ № 99860579) досліджував
питання щодо документального підтвердження кредиторських вимог у справі про
банкрутство.
З-першу слід вказати, що у разі
виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо
обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог
покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення
перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх
характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Така
правова позиція викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.05.2021
у справі № 924/556/20, від 07.10.2020 у
справі № 914/2404/19, від 11.02.2020 у
справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у
справі № 922/1014/18.
Більше того, виходячи з норм КУзПБ у
сукупності з положеннями процесуального закону щодо диспозитивності у господарському
процесі, прав та обов`язків сторін у справі про банкрутство, доведення стороною
відомостей, вказаних в обґрунтування своїх вимог і заперечень, порядку надання
доказів, та вважає за необхідне звернутися до усталених правових висновків
Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про
банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про
банкрутство, за якими:
- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують
заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у
справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог,
підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру,
встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в
провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови
Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №
908/710/18, від 05.03.2019 у справі №
910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №
914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №
915/535/17, від 25.06.2019 у справі №
922/116/18, від 15.10.2019 у справі №
908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №
910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №
904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових
вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним
законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її
відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю
грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від
26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019
у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у
справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у
справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у
справі № 904/9024/16);
- у попередньому засіданні
господарський суд
зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до
боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення
боржником (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18).
- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка
заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які
мають підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками,
актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін
та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням
юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору
(постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №
910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №
914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №
915/535/17, від 25.06.2019 у справі №
922/116/18, від 15.10.2019 у справі №
908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №
910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №
904/9024/16, від 02.09.2021 у справі №
914/1194/16).
У справі про банкрутство господарський
суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а
лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання
боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів
тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено
вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі
№ 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).
(!!!) Наведені висновки не втратили своєї
актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ (відповідно до пункту 4
розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в
дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється
відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у
справі про банкрутство), оскільки Кодекс (статті 45-47) містить
аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із
вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв
судом.
За приписами статті 1 КУзПБ грошове
зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму
відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах,
передбачених законодавством України; кредитор - юридична або фізична особа, а
також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу
України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та
недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне
страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають
вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори
за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про
банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Згідно зі статтею 1 Закону України
"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний
документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Порядок створення, прийняття і
відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів,
облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено
Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку,
затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про
документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого
наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що
первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі,
які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та
дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України
"Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою
для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в
електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа
(форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність
її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати
особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Цей перелік обов`язкових реквізитів
кореспондується з пунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення
записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати
такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких
складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг
господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному
та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення
господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші
дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні
господарської операції.
Аналіз викладеного свідчить, що за
своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують
виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської
діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення
обставин такого виконання.
На переконання судової колегії
Верховного суду, акт звірки
взаємних розрахунків не є майновою дією боржника (така ж
позиція наведена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13), не свідчить про проведення певної
господарської операції, оскільки сам по собі акт звірки розрахунків не є
належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим
документом; при цьому акт звірки може вважатися доказом у
справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності
заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої
заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація,
відображена в акті підтверджена первинними документами (позиція
викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17).
Таким чином акт звірки розрахунків у сфері
бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом,
за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він
відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у
бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус
документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних
господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт
звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких
господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним
бухгалтерським обліковим документом (21 грудня 2020 року Верховний Суд у складі
колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 (ЄДРСРУ № 93783649).
ВИСНОВОК: Саме первинними документами підтверджується заборгованість суб`єкта
господарювання, її розмір (або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції
якого віднесено вирішення такого спору - тобто про заборгованість боржника
перед кредитором); саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення
судом невиконаного зобов`язання боржника та для визнання грошових вимог цього
кредитора.
Матеріал по темі: «Акт звірки розрахунків, як доказ вчинення господарської операції»
Теги: акт звірки, акт сверки, акт
звіряння, акт звірки взаєморозрахунків, первинний документ, визнання
заборгованості, судова практика, Адвокат Морозов
