Особливості поновлення
процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення.
16
серпня 2017 року судові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України в рамках справи № 2-799/09
(ЄДРСРУ № 69389654) вказав якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі
спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової
визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити
рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.
Суди
повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди
повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження
втручання у принцип res
judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує
дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення
строків.
Якщо
національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача
«поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він
(суд) не вказав чітких причин такого рішення
Більше
того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 727/6552/15-ц (ЄДРСРУ № 75133231) зроблено
висновок, що «оскільки апеляційним судом розглянуто в апеляційному порядку спір
по суті та ухвалено у справі нове рішення суду про задоволення позовних вимог
без попереднього вирішення питання про поновлення пропущеного позивачем строку
на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції яке набрало законної
сили, чим порушено вимоги процесуального законодавства України, принцип
правової визначеності та права відповідача у справі на справедливий судовий
розгляд за пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод. З цих підстав оспорюване в касаційному порядку рішення
апеляційного суду вважати законним і обґрунтованим не можна».
Суть справи: Позивачем не порушувалося перед апеляційним судом
питання про поновлення пропущеного строку, установленого статтею 294 ЦПК
України, і апеляційним судом при постановленні ухвали про відкриття
апеляційного провадження у справі це питання також не вирішувалося. Разом з тим,
апеляційним судом розглянуто спір по суті та ухвалено нове рішення у справі.
Згідно
зі статтею 72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із
закінченням строку, встановленого законом або судом.
Наведене
свідчить про порушення апеляційним судом вимог статті 294, частини третьої
статті 297 ЦПК України при вирішенні питання про відкриття апеляційного
провадження у справі.
Відповідно
до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є
забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне
право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути
справедливими.
Статтею
9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України.
На
розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав
людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як
джерело права.
Пунктом
першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим
законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Порушення
пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти
України».
Зокрема,
Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване
пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції,
відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною
Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є
принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata,
тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права
домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою
повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього
принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними
обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia),
заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).
Суд
постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного
періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча
саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку
оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати
відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи
виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res
judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні
повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див.
рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява №
3236/03, п. 41, від 03 квітня 2008 року) (пункт 47 рішення).
Зі
змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився
вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення
пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин
такого рішення.
За
цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1
статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити
пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без
наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду,
порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий
судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення).
Подібна
правова ситуація має місце і в даній справі, оскільки апеляційним судом
розглянуто в апеляційному порядку спір по суті та ухвалено у справі нове
рішення суду про задоволення позовних вимог без попереднього вирішення питання
про поновлення пропущеного позивачем строку на апеляційне оскарження рішення
суду першої інстанції яке набрало законної сили, чим порушено вимоги
процесуального законодавства України, принцип правової визначеності та права
відповідача у справі на справедливий судовий розгляд за пунктом першим статті 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З
цих підстав оспорюване в касаційному порядку рішення апеляційного суду вважати
законним і обґрунтованим не можна.
ВИСНОВОК: Поновлювати процесуальний строк на
оскарження судового рішення є дискреційними повноваженнями відповідного суду,
однак якщо суд розглянув справу без вирішення питання щодо його поновлення
(у випадку пропущення строку на оскарження судового рішення), таке
рішення не може вважатися законним за будь-яких інших умов.
Немає коментарів:
Дописати коментар