Оподаткування при систематичній реалізації власного нерухомого майна фізичною особою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: форма оподаткування при систематичній реалізації власного нерухомого майна фізичною особою має відбуватися за ставками встановленими для ФОП

07 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 480/293/20, адміністративне провадження № К/990/1158/24  (ЄДРСРУ № 117514461) досліджував питання щодо системи оподаткування при систематичній реалізації власного нерухомого майна фізичною особою.

«Фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний правовий статус, в тому числі, і у сфері оподаткування. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Слід зазначити, що набуття фізичною особою правового статусу «фізична особа-підприємець» це не обмеження такої особи у її конституційних правах щодо свободи підприємницької діяльності, а насамперед набуття такого юридичного статусу, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, слід враховувати, що згідно основоположних принципів та положень цивільного законодавства підприємницька діяльність в Україні здійснюється на підставі принципів її свободи, законності та добросовісності, та, хоча чинним законодавством і передбачено свободу у виборі напрямків реалізації такої діяльності, її форми, однак підприємницька діяльність побудована в першу чергу на добросовісному виконанні суб`єктом господарювання своїх обов`язків, взятих на себе зобов`язань та дотриманні встановлених державою правил поведінки.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності. Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.

Стаття 50 Цивільного кодексу України передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

(!!!) Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною другою статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

ВАЖЛИВО: Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

У відповідності до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

В даному випадку положення ПК України не суперечать положенням Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, оскільки не містять вимог щодо примусового характеру набуття фізичною особою статусу «фізичної особи-підприємця» за здійснення нею діяльності, яка не має ознак підприємницької, але встановлюють для неї відповідні обов`язки, з урахуванням обсягів та форм здійснюваної діяльності, меж її здійснення, щодо зміни такого правового статусу особи у відповідних правовідносинах, зокрема, для продовження здійснення обраного виду господарської діяльності в межах чинного законодавства, а також - щодо сплати податків та обов`язкових платежів, у разі здійснення такою особою діяльності, яка відповідає визначеним чинним податковим законодавствам критеріям (зокрема, щодо розмірів доходів отриманих фізичною особою за відповідний податковий період, протягом року сума операцій з постачання товарів/послуг, які є об`єктом оподаткування ПДВ, перевищила 1 000 000,00 грн тощо).

Враховуючи наведене, в даному випадку комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна (судами встановлено, що позивачем було реалізовано двадцять три будинки) слід кваліфікувати саме як систематичну підприємницьку діяльність.

При цьому, сам лише факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов`язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю.

Варто також відзначити, що суди в питаннях оподаткування (зокрема, доходів отриманих позивачем за відповідний податковий період, обов`язку зареєструватись платником податку на додану вартість та утримувати з таких операцій ПДВ на загальних підставах) мають виходити з того, що відсутність у особи відповідного правового статусу у таких правовідносинах через нехтування такою встановленими законодавчими вимогами та відсутністю правового механізму примусу, не може слугувати перешкодою для застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених статтею 177 ПК України, адже законодавець, формулюючи зміст статті 177 ПК України, з огляду на загально-правовий принцип добросовісності, не міг передбачати таку протиправну поведінку платника податку, який ігноруватиме положення чинного податкового законодавства і здійснюватиме по своїй суті підприємницьку діяльність в межах спірних правовідносин не як фізична особа-підприємець, при цьому маючи такий правовий статус у період, що перевірявся контролюючим органом.

Подібна поведінка особи, вказує на те, що така особа створює умови, які не можуть мати на меті чогось іншого, крім невиконання вимог податкового законодавства (зокрема, уникнення виконання податкового обов`язку). Відповідні умови можуть створюватися на будь-яких стадіях господарської діяльності, навіть до її фактичного початку. Вжите в пункті 109.1 статті 109 ПК України словосполучення «невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи» може стосуватися: 1) намагання не виконати податковий обов`язок, що вже покладено на особу з огляду на певний статус чи вчинення нею певних дій (наприклад, ненарахування чи несплата податку, який має бути сплачено за відповідних обставин); 2) запобігання виникненню такого обов`язку в майбутньому. Фактично, особа таким чином штучно створює умови для непоширення на неї вимог статті 177 ПК України щодо порядку оподаткування доходів від господарської діяльності фізичних осіб-підприємців. Такі дії вчиняються цілеспрямовано, їх мета - невиконання податкового обов`язку шляхом мінімізації податкових зобов`язань зі сплати ПДФО та ПДВ та  відповідно до пункту 109.1 статті 109 кваліфікуються як протиправні діяння.

Визнання правомірними діянь осіб, які отримують податкові переваги за рахунок протиправної поведінки, є неприпустимим.

З огляду на наведене вище обґрунтування Верховний суд погоджується, що діяльність позивача для цілей оподаткування має кваліфікуватися саме як підприємницька, до нього мають бути застосовані правові наслідки як до особи зі статусом «фізичної особи-підприємця», що обумовлює застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених статтею 177 ПК України, а формальне незазначення позивачем в межах спірних правовідносин відповідного правового статусу, за умови існування вказаних сутнісних критеріїв, не може бути підставою для звільнення від оподаткування здійснюваної ним діяльності у встановленому податковим законодавством розмірі.

Поряд з цим, є і інша позиція Верховного суду, яка акцентує увагу, що контролюючий орган, нараховуючи платнику суми податкових зобов`язань, помилково виходив із того, що систематичний характер продажу об`єктів нерухомості є підприємницькою діяльністю, а тому неправомірно застосував до спірних правовідносин норми податкового законодавства, що регулюють оподаткування фізичних осіб-підприємців (25 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 1.380.2019.004064, адміністративне провадження № К/9901/21002/20  (ЄДРСРУ № 108594190).

ВИСНОВОК: Отже, систематична (господарська) діяльність з будівництва та реалізації збудованих об`єктів нерухомості, з метою отримання прибутку є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, але не все так однозначно…

 

 

Матеріал по темі: «Чи є систематичний продаж об`єктів нерухомості підприємницькою діяльністю?»

 

ТЕГИ: ФОП, ФЛП, фізична особа-підприємець, суб’єкт підприємницької діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп, физическое лицо-предприниматель, індивідуальний підприємець, индивидуальный предприниматель, судова практика, Адвокат Морозов

Форма договору найму (оренди) транспортного засобу між ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законність укладення договору найму (оренди) транспортного засобу між фізичними особами-підприємцями лише в письмовій формі без нотаріального посвідчення

22 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 125/1216/20, провадження № 61-4728св22 (ЄДРСРУ № 109712040#) досліджував питання щодо форми договору найму (оренди) транспортного засобу між ФОП.

Верховний суд вважає, що оскільки договір оренди автомобіля, укладений між фізичними особами-підприємцями, не був нотаріально посвідчений, то він є нікчемний та такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Водночас при вирішенні справи № 14/5025/1982/11 (провадження № 3-66гс12) Верховний Суд України у постанові від 18 грудня 2012 року зазначив, що договір оренди транспортного засобу, який укладено між фізичними особами-підприємцями, є правомочним і НЕ  потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки ці суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Тому положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки поняття фізичної особи-підприємця та юридичної особи у цих правовідносинах є однаковими.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року в справі № 910/22473/17.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилась з такими висновками з огляду на таке.

Цивільний кодекс є основним актом цивільного законодавства, що регулює «особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників». Водночас згідно з частиною другою статті 9 ЦК України «законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання». Стаття 51 ЦК України  закріплює: «До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин».

При цьому норми таких законів мають не суперечити нормам ЦК України і прийматися з дотриманням вимог частини другої статті 4 ЦК України: одночасно з прийняттям закону, яким інакше, ніж у цьому кодексі, регулюються цивільні відносини, мають вноситись і зміни до ЦК.

Відповідно до статті 759 ЦК України, яка є нормою, що регулює загальні положення про найм, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною третьою статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно із частиною першою статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі.

(!!!) Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 799 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 404/4702/18-ц (провадження № 61-8629св19).

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Згідно з статтями 24, 25 ЦК України фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження. Згідно з  абз. 2 статті 30 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як «здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання».

У частинах першій та другій статті 50 ЦК України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Згідно із частинами першою та третьою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Тобто, підприємець - це статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Неоднозначне тлумачення частини другої статті 799 ЦК України зумовлює наявність суперечливих судових рішень, що безумовно впливає на її правозастосування.

Застосування тих чи інших цивільних конструкцій або положень як для юридичної особи, унеможливлюється щодо фізичної особи-підприємця, оскільки:

а) на відміну від юридичних осіб, фізичні особи-підприємці діють без установчих документів та обов`язкового формування статутного капіталу.  Фізична особа-підприємець є одночасно і власником бізнесу, і органом управління ним, а також може здійснювати підприємницьку діяльність без залучення найманої праці;

б) фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України).

в) будучи підприємцем, особа не втрачає статус фізичної особи та/або громадянина України. Це підтверджується й тим, що ІПН ФОП завжди співпадає з ІПН фізичної особи;

г) на відміну від місцезнаходження юридичної особи (стаття 93 ЦК України), фізична особа, в тому числі фізична особа-підприємець, має місце проживання (статті 29 ЦК України), і за його допомогою відбувається індивідуалізація та зв`язок із фізичною особою за місцем проживання, визначається підсудність;

д) неможливість застосування стосовно фізичної особи-підприємця положень статті 609 ЦК України про припинення зобов`язань внаслідок  ліквідації юридичної особи викликане тим, що внаслідок припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця вона позбавляється тільки статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Утім, на відміну від юридичної особи, це не має наслідком припинення фізичної особи як суб`єкта права чи втрати його права і дієздатності. Як наслідок, позбавлення фізичної особи-підприємця не зумовлює припинення зобов`язань;

е) законодавець у тих випадках, коли це зумовлено тими або іншими причинами чи передумовами, визначає обов`язковість статусу суб`єкта підприємницької діяльності  або правові наслідки його наявності відповідними формулюваннями. Зокрема, «продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність» (частина перша статті 712 ЦК України), «наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність» (частина перша статті 787 ЦК України), «підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність» (частина перша статті 865 ЦК України), «фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності) (частина друга статті 1079 ЦК України).

У всіх інших випадках положення ЦК України поширюється на всіх юридичних або фізичних осіб, залежно від того, яке правило містить та чи інша норма. З огляду на це відсутні будь-які передумови для непоширення на фізичну особу- підприємця припису частини другої статті 799 ЦК України стосовно нотаріального посвідчення договору найму (оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи.

(!!!) Виходячи з зазначеного, фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не змінює свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що в правовідносинах між іншими суб`єктами така особа виступає вже не як фізична особа, а як особа, прирівняна у певних видах діяльності до юридичної особи. Тому укладання договору найму (оренди) транспортного засобу між фізичними особами-підприємцями відповідно до частини другої статті 799 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття 799 ЦК України не містить виключень та вказівок про укладення договору найму (оренди) транспортного засобу між фізичними особами-підприємцями у простій письмовій формі.

ВИСНОВОК: Враховуючи наявність декількох протилежних висновків Верховного суду, за для забезпечення єдності судової практики, дана справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду...

... а поки можна опиратися на висновки Верховного суду, який не заперечую щодо укладання договору найму (оренди) транспортного засобу між ФОП в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.

 

Матеріал по темі: «Статус фізичної особи, яка зареєстрована в якості ФОП»

 

 

ТЕГИ: ФОП, ФЛП, договір оренди транспотного засобу, фізична особа-підприємець, суб’єкт підприємницької діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп, физическое лицо-предприниматель, індивідуальний підприємець, индивидуальный предприниматель, судова практика, Адвокат Морозов

Чи є систематичний продаж об`єктів нерухомості підприємницькою діяльністю?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розмежування порядку формування бази оподаткування доходів фізичної особи та фізичної особи-підприємця при систематичному продажі об’єктів нерухомості

25 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 1.380.2019.004064, адміністративне провадження № К/9901/21002/20  (ЄДРСРУ № 108594190) досліджував питання щодо розмежування порядку формування бази оподаткування доходів як фізичної особи та як фізичної особи-підприємця (з моменту реєстрації).

Предмет спору: під час перевірки податковий орган встановив, що платник податків - фізична особа   здійснював систематичне будівництво та продаж об`єктів нерухомого майна (квартири та нежитлові приміщення) фізичним особам. Постало питання щодо розмежування порядку формування бази оподаткування доходів як фізичної особи та як фізичної особи-підприємця (з моменту реєстрації).

Оподаткування доходу фізичних осіб регламентовано нормами      розділу IV ПК, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об`єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. (абзац другий пункту  164.1 статті 164 ПК).

Згідно з підпунктом    164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПК    до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями    статей 172- 173 цього Кодексу.

Ставки податку встановлені статтею 167 ПК.

Відповідно до пункту 167.1 цієї статті ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом (п.п.167.2 ст. 167 ПК України).

Такий випадок визначено статтею 172 ПК, якою встановлено оподаткування доходу від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна.

Абзацом першим  пункту 172.1 цієї статті встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121  Земельного кодексу України  залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

Згідно з підпунктом 172.2 ст. 172 цієї статті -  дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною  пунктом 167.2  статті 167 цього Кодексу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва.

Статтею 177 ПК врегульовано оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними пунктом    167.1 статті 167    цього    Кодексу    (пункт    177.1 статті 177 ПК).

(!!!) Буквальне тлумачення заголовку статті 177, норми пункту 177.1 цієї статті свідчить, що встановлені цією нормою правила оподаткування, зокрема щодо ставки, застосовуються за одночасної наявності таких умов:

1) дохід отримано фізичною особою-підприємцем;

2) дохід отримано від провадження господарської діяльності.

За визначенням статті 42 Господарського кодексу України (ГК) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суб`єктами господарювання у розумінні статті 55 ГК, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до положень статей 1, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі Закон № 755-IV) фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем відповідно до переліку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята  статті 4    Закону № 755-IV).

Отже, фізичні особи можуть вважатись суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус.

Аналогічна правова позиція сформульована Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18.

Тобто, якщо платник є фізичною особою (без ФОП), то й відсутні підстави для кваліфікації отриманого платником доходу, як доходу від здійснення господарської (підприємницької) діяльності і  застосування до отриманого доходу правил оподаткування, встановлених  статтею 177 ПК.

Між  тим, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19).

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 січня 2019 року у справі № 916/218/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 519/416/19 та від  12 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 642/5814/18, провадження № 61-17285св21 (ЄДРСРУ № 102561589)

Верховний суд вважає помилковими висновки судів відносно того, що оскільки договори купівлі-продажу нерухомого майна укладались як фізичною особою, то  незалежно від того, що останній зареєструвався фізичною особою-підприємцем, оподаткування доходів необхідно здійснювати у відповідності до вимог ст.ст. 167, 172 ПК України.

Колегія суддів зауважує, що жодним  нормативно-правовим актом не передбачено реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого або рухомого майна на фізичну особу-підприємця, а лише на фізичну особу. Одночасно, фізичній особі-підприємцю не заборонено здійснювати підприємницьку діяльність з використанням власного майна.

ВИСНОВОК: Верховний суд акцентує увагу, що контролюючий орган, нараховуючи платнику суми податкових зобов`язань, помилково виходив із того, що систематичний характер продажу об`єктів нерухомості є підприємницькою діяльністю, а тому неправомірно застосував до спірних правовідносин норми податкового законодавства, що регулюють оподаткування фізичних осіб-підприємців.

 

Матеріал по темі: ««Фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний податковий статус»

 

 

ТЕГИ: ФОП, ФЛП, фізична особа-підприємець, суб’єкт підприємницької діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп, физическое лицо-предприниматель, індивідуальний підприємець, индивидуальный предприниматель, судова практика, Адвокат Морозов

 

Статус фізичної особи, яка зареєстрована в якості ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус фізичної особи, яка зареєстрована в якості ФОП у правовідносинах з третіми особами

12 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 642/5814/18, провадження № 61-17285св21 (ЄДРСРУ № 102561589) досліджував питання щодо статусу фізичної особи, яка зареєстрована в якості фізичної особи підприємця.

Слід вказати, що "фізична особа-підприємець" та "фізична особа" мають різний податковий та правовий статус.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця.

При цьому, правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

(!!!) Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця.

Законодавство встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Тобто однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи її зобов`язання, у тому числі за укладеними договорами, не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №686/19162/15-ц.

Отже, з урахуванням зазначених положень законодавства, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у її власності.

ВАЖЛИВО: З урахуванням наведеного, правовий статус підприємця для фізичної особи - це виключно реалізація додаткових прав та обов`язків, які накладаються цим статусом, а відокремлення майна, фізичної особи та фізичної особи-підприємця  є необґрунтованим.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, виклавши їх у постанові від 28 липня 2021 року у справі  № 916/403/21, які підтримані 22 вересня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 221/4599/19-ц, провадження № 61-8520св21 (ЄДРСРУ № 99926534).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 753/16525/16-ц (провадження № 14-574цс18) зазначено, що «фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Отже, наявність у фізичної особи статусу суб`єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими.

ВИСНОВОК: Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19).

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 січня 2019 року у справі № 916/218/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 519/416/19.

Матеріал по темі: «Позов до ФОП: господарська чи цивільна юрисдикція?»

ТЕГИ: ФОП, ФЛП, фізична особа-підприємець, суб’єкт підприємницької діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп, физическое лицо-предприниматель, індивідуальний підприємець, индивидуальный предприниматель, судова практика, Адвокат Морозов