Переведення садового будинку в жилий

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: вимоги та особливості діючого законодавства щодо переведення садового будинку в жилий

26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 600/2150/21-а, адміністративне провадження № К/990/13330/22 (ЄДРСРУ № 106963238) досліджував питання щодо переведення садового будинку в жилий.

Відповідно до статті 8-1 Житлового кодексу України  громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування.

На виконання положень частини першої статті 8-1 Житлового кодексу України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 321, якою затверджено Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки.

Цей Порядок визначає механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 321 переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов`язані адміністративно або територіально.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 321 для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа (далі - власник) подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, - сільському голові (далі - уповноважений орган) заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: копія документа про право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку; письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий; звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам за формою згідно з додатком 2.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів уповноважений орган протягом місяця з дня їх надходження приймає рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок або про відмову в такому переведенні (пункт 4 Порядку № 321).

Прийняття рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок допускається за наявності хоча б однієї з таких підстав:

• неподання документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;
• виявлення в поданих документах недостовірних відомостей;
• встановлення невідповідності дачного чи садового будинку вимогам державних будівельних норм, що зазначені у розділі I (обов`язковий) результатів технічного огляду звіту про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку (додаток 2).

У разі відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок власник має право повторно подати документи, зазначені у  пункті 3 цього Порядку, після усунення причин, що стали підставою для прийняття такого рішення.

Зі змісту наведених норм права вбачається, що законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок. Зокрема, обов`язковою умовою переведення дачних і садових будинків в жилі є відповідність таких будинків будівельним стандартам, що висуваються до жилих домоволодінь.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про будівельні норми» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будівельні норми - затверджений суб`єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Частиною другою статті 5 цього ж Закону передбачено, що об`єктами нормування у будівництві є: 1) планування та забудова території; 2) об`єкт будівництва, містобудування та архітектури і його складові частини; 3) склад і зміст документації об`єктів будівництва, містобудування та архітектури.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23 квітня 2018 року № 100 затверджено ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» (чинні на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 12.1 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» заходи з інженерної підготовки слід передбачати з урахуванням інженерно-будівельної оцінки території, забезпечення захисту від несприятливих природних і антропогенних явищ та прогнозу змін інженерно-геологічних та гідрологічних умов при різних видах техногенного навантаження.

Відповідно до таблиці 12.1 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» схил рельєфу 8-15% вважається малосприятливим для будівництва та вимагає улаштування штучних основ і фундаментів.

Таким чином, оскільки інженерно-технічні вимоги до облаштування жилих будівель з урахуванням особливостей рельєфу та інших інженерно-геологічних умов є складовою державних будівельних норм, то невідповідності дачного чи садового будинку цим вимогам є підставою для прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку у жилий.

Подібний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 712/387/17-а.

Відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких виділяють землі рекреаційного призначення та землі житлової та громадської забудови.

Відносно кожної із зазначеної категорії земель, іншими положеннями  Земельного кодексу України  визначено порядок їх використання. Категорії земель України мають особливий правовий режим (частина друга статті 18 Земельного кодексу України).

Статтями 50-52 Земельного кодексу України регламентовано, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Земельні ділянки надані для дачного будівництва входять до складу земель рекреаційного призначення. При цьому, на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Згідно зі статтею 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування, а не на земельній ділянці в рекреаційній зоні.

У постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 818/57/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок стосовно застосування вищезазначених норм матеріального права, відповідно до якого питання будівництва, обслуговування того чи іншого об`єкту нерухомого майна нерозривно пов`язаний з земельною ділянкою, на якій такий об`єкт розташований. Наявність того чи іншого об`єкта нерухомості повинен відповідати цільовому призначенні земельної ділянки та їй відповідати.

Крім того, у цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що розміщення садового чи дачного будинку на земельній ділянці, що відноситься до земель рекреаційного призначення, виключає можливість його переведення у жилий будинок.

Стосовно судових рішень правових висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 30 березня 2020 року у справі №363/541/16-а та від 29 липня 2020 року у справі № 522/6588/17, колегія суддів зазначає наступне.

Зокрема, у постанові від 30 березня 2020 року у справі №  363/541/16-а Верховний Суд дійшов висновку, що будь-яких вимог до земельних ділянок, на яких розташовані садові чи дачні будинки, щодо яких надійшло звернення про їх переведення у жилі, Житловий кодекс України та Порядок № 321 не містить, а тому погодився із судами першої та апеляційної інстанцій про те, що відмова відповідача у переведені садового будинку у жилий на підставі його розміщення на земельній ділянці, що не відповідає цільовому призначенню громадської та житлової забудови, є неправомірною.

З огляду на вищезазначене, обставини у справі №  363/541/16-а та у справі, що розглядається, не є релевантними, оскільки у цій справі виконком Чернівецької МР спірним рішенням відмовив позивачці у переведені садового будинку у жилий з підстави, зокрема, невідповідності будинку будівельним нормам, у зв`язку із знаходженням земельної ділянки № 36 на зсувонебезпечній ділянці на території земель рекреаційного призначення.

Стосовно посилання позивачки на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 522/6588/17, колегія суддів зазначає наступне.

У справі № 522/6588/17 спірні правовідносини виникли стосовно відмови центру надання адміністративних послуг у реєстрації місця проживання позивача у садовому будинку. У постанові від 25 червня 2020 року у цій справі Верховний Суд дійшов висновку про те, що статус нерухомості, вказаний у витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно, як садовий будинок, не позбавляє такий будинок ознак, притаманних житлу, а тому підтверджує право позивача зареєструвати своє місце проживання в ньому.

Крім того, Суд зауважив, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва жилих будинків у порівнянні зі садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.

Крім того, колегія суддів враховує, що у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 818/57/18, Верховний Суд дійшов висновку про те, що застосування Порядку № 321 при прийнятті рішення щодо переведення садових будинків у жилі не звільняє орган місцевого самоврядування від обов`язку дотримання інших нормативно-правових актів, що регулюють дані правовідносини, зокрема, Земельного кодексу України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Суд також вважає за необхідне зазначити, що вимогу, визначену пунктом 3 Порядку № 321, щодо відповідності садового чи дачного будинку державним будівельним нормам для переведення його у жилий, необхідно тлумачити розширено, а саме - вона включає відповідність будівлі всім санітарно-гігієнічним, інженерно-технічних та іншим вимогам, що є частиною державних будівельних норм, або, якщо такі норми не були дотримані під час будівництва садового чи дачного будинку, то будівля має бути приведена у їх відповідність шляхом улаштування додаткового обладнання, комунікацій, інженерно-технічного укріплення тощо.

Суд також звертає увагу, що відповідно до сталої правової позиції, сформульованої у низці постанов Верховного Суду, адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб`єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України у правовідносинах, пов`язаних із благоустроєм населених пунктів, плануванням та забудовою території, повинен застосовувати широке тлумачення поняття «охоронюваний інтерес». За загальним правилом, такий інтерес включає у тому числі захист права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту.

Значення конституційних положень у сфері захисту права власності у сфері будівництва полягає в обов`язку суб`єктів містобудівної діяльності під час здійснення підготовчих та будівельних робіт неухильно дотримуватися вимог законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «;Про архітектурну діяльність», «;Про благоустрій населених пунктів», вимог державних будівельних норм та стандартів, містобудівної документації на місцевому рівні з тим, щоб створення нових об`єктів будівництва (реконструкція існуючих об`єктів) здійснювалось з урахуванням прав та інтересів особи, включаючи необхідність створення сприятливих умов для життя та здоров`я людини.

Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 26 лютого 2020 року у справах № 464/5088/15-а та № 826/13788/15, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 26 січня 2021 року у справі № 826/10130/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 640/21784/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.003061 , від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17,  та від 26.10.2022 року у справі № 600/2150/21-а.

ВИСНОВОК:

- законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок;

- переведення дачних і садових будинків в жилі є процедурою, яка передбачає надання садовому будинку статусу житлового за умов відповідності даної споруди будівельним стандартам, що висуваються до житлових домоволодінь, при цьому

- будь-яких вимог до земельних ділянок, на яких розташовані дані будинки, цей Порядок № 321 не містить, також не містить будь-яких умов і ЖК УРСР, на виконання ч. 1 ст. 8-1 якого Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29 квітня 2015 р. № 321 (окрім рекреаційних зон).

 

Матеріал по темі: «Реєстрація місця проживання в садовому (дачному)  будинку»

 

Теги: переведення садового будинку в жилий, дача, жилий будинок, реєстрація в садовому  будинку, реєстрація на дачі, прописка на дачі, місце проживання в садовому будинку, реєстрація місця проживання, прописка, судова практика, Адвокат Морозов

Реєстрація місця проживання в садовому (дачному) будинку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: відмова в реєстрації місця проживання в садовому (дачному) будинку протиправна!!!

10 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2340/4673/18, адміністративне провадження № К/9901/18913/19 (ЄДРСРУ № 84855623) досліджував питання щодо правової можливості реєстрації місця проживання в садовому будинку.

Суть справи: На думку Управління з питань державної реєстрації садовий будинок не є житловим приміщенням, призначеним для постійного користування, у зв`язку з чим, доводи заявника про право на реєстрацію місця проживання в садовому будинку є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16 вересня 1963 року, що ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-IV передбачено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Згідно ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Статтею 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно ч. 1 ст. 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X (далі - ЖК УРСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Аналіз наведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.

Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

Підставою для відмови позивачу у проведенні реєстрації місця проживання відповідачем визначено те, що будинок, у якому позивач просить зареєструвати своє місце проживання, є садовим будинком і не належить до житлового фонду, а тому зазначений садовий будинок не призначений для постійного проживання, у зв`язку з чим, зареєструвати позивача за цією адресою не є можливим.

Слід відмітити, що відповідно до п. 2 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки затвердженого ПКМУ від 29 квітня 2015 р. № 321 «Про затвердження Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки» переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов’язані адміністративно або територіально.

Для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа (далі - власник) подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, - сільському голові (далі - уповноважений орган) заяву, до якої додаються: - копія документа про право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку; -  письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий; - звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що садовий будинок відповідає вимогам державних будівельних норм та згідно відомостей, які містяться в технічному паспорті - складається з коридору, кухні-їдальні, кімнат, санвузлів, кабінету, топочної, холу, гардеробу. Відтак, садовий будинок придатний для експлуатації та проживання в ньому людей.

Водночас, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до ЖК УРСР садовий будинок не зазначений в переліку об`єктів, які не входять до житлового фонду.

Верховний суд погоджується з такими висновками судів та не вбачає підстав для відступлення від них, оскільки вони ґрунтуються на приписах чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги з посиланням на положення державних будівельних норм, відповідно до яких для садових будинків установлюються інші нормативні вимоги до зовнішніх конструкцій, інженерного устаткування, що не відповідають аналогічним нормативним вимогам до житлових будинків, зазначених висновків Суду не спростовують.

Верховний Суд зазначає, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.

Крім цього, Суд враховує, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» від 02 вересня 2014 № 1673-VII, ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни <…> мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.

Відтак, Суд погоджується з висновками судів, що відмова відповідача зареєструвати місце проживання позивача за адресою, визначеному позивачем - не ґрунтувалася на вимогах закону.

ВИСНОВОК: Реєстрація за адресою житла фізичної особи, зокрема, садового будинку, є можливою та повністю узгоджується з вимогами діючого законодавства.

Теги: реєстрація в садовому  будинку, реєстрація на дачі, прописка на дачі, місце проживання в садовому будинку, реєстрація місця проживання, прописка, судова практика, Адвокат Морозов