Адвокат Морозов (судовий захист)
Велика Палата Верховного Суду: суди не наділені повноваженнями
звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього
за іпотекодержателем.
21 березня 2018
року Велика Палата Верховного суду в рамках справи № 760/14438/15-ц,
провадження № 14-38цс18 (ЄДРСРУ № 73438185) досліджувала правомочність суду
звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності за
іпотекодержателем.
Касаційний цивільний суд у складі
Верховного Суду в ухвалі зазначив про неоднакове застосування норм права, а
саме статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» та статей 328, 335,
376, 392 ЦК України у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016
року у справі № 6-1243цс16, від 12
жовтня 2016 року у справі № 6-504цс16, від 27
квітня 2017 року у справі № 6-679цс17, від 13
вересня 2017 року у справі № 6-1446цс17, від 27
вересня 2017 року у справі № 6-2853цс16, від 26
жовтня 2016 року у справі № 1625цс16, від 02
листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, від 22
березня 2017 року у справі № 6-2967цс16, від 24
травня 2017 року у справі № 6-1388цс16, від 05
квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16, від 09
серпня 2017 року у справі № 6-2213цс16, що не відповідає правовому
висновку та застосуванню вказаних правових норм у постанові Верховного Суду
України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15.
У постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у
справі № 6-1851цс15, від
правового висновку якого Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду
вважав за необхідне відступити, визначено, що можливість
виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та
376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не
заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина
перша статті 328 ЦК України).
Аналіз правових висновків Верховного Суду України дає підстави
підсумувати, що Верховний Суд України підтвердив свої висновки, що можливість
виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та
376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не
заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК
України).
Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом
визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що у статті 12 Закону
України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків,
установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати
дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання -
звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або
неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має
право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення
стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право
іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з
підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
ВАЖЛИВО: Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на
підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про
задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення
стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання
забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони
іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет
іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове
врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог
іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим
договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог
іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути
укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання
законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також
вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий
спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає
іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення
стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне
застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за
своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в
рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37
Закону України «Про іпотеку»; - право
іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на
підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього
Закону.
ВАЖЛИВО: Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні
можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки
в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені
продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного
застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження
в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про
іпотеку» не
містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за
іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити
забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме
майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя
або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого
договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю
права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на
нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у
суді.
Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право
оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за
іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право
іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути
передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя
(відповідному застереженні в іпотечному договорі).
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення
стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у
статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що
загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень(далі - державна реєстрація прав) є: 1)
гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про
зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2)
обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність
державної реєстрації прав; 4)
внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в
порядку, визначених цим Законом; 5)
відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають
державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої
реєстрації.
Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення
державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та
процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у
Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників
інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної
реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна
реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта
державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим
Порядком.
Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних
для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату
адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з
Державного реєстру прав.
Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації
прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду
заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також
відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та
відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими
правами та їх обтяженнями.
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для
державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної
реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо
державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному
реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного
реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти
та суб'єктів цих прав.
(!!!) Для державної реєстрації права власності на підставі
договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог
іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також
подаються: 1)
копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем
іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що
підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання
іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової
вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у
відповідній письмовій вимозі; 3)
заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної
нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається
право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих
після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на
передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації
права власності за іпотекодержателем.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу
звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього
за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку
іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК
України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на
предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
А отже, підстав для відступлення від правового висновку,
викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у
справі № 6-1851цс15, не вбачається.
ВИСНОВКИ:
1. Передача іпотекодержателю права власності
на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є
способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без
звернення до суду;
2. Застереження в договорі про задоволення вимог
іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це
виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють
самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті
статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди
не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом
визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Теги: признание право собственности на ипотеку, ипотека, банк,
кредитор, кредитный договор, обеспечение обязательств, предмет ипотеки,
іпотечне застереження, визнання право власності на іпотеку, судова практика,
Адвокат Морозов
