Позбавлення батьківських
прав, як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських
обов'язків.
25
квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
296/7848/16-ц, провадження № 61-43695 св18 (ЄДРСРУ № 81436601)
досліджував питання практичного застосування відповідної правової норми
стосовно позбавлення батьківських прав.
Згідно
зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини
від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від
27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі
- Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб
забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох
батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність
за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх
основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень
життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та
соціального розвитку дитини.
У
частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей,
незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що
займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи
законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому
забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно
до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть
основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси
дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею
27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на
рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і
соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину,
несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і
фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці
відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних
заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у
здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і
підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і
житлом.
Європейський
суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків
повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги,
особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю
природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v.
UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні
основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати
дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків
із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно
неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її
розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є
неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015
року).
Відповідно
до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство
і батьківство охороняються державою.
Згідно
зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє
сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.
Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону
прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство
та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Статтею
7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у
сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю
здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права
дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися
з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів
сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності
та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник
сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно
з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані
виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї
сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я
дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною
повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати
дитину.
Батьки
мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини
(частина перша статті 151 СК України).
Мати,
батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім
випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини
вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї
статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь
в її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з
ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає
окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке
спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. (стаття 153, частини
перша-третя статті 157 СК України).
Відповідно
до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав
та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської
гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками
містяться у розділах 8, 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства».
Сімейним
кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьків
батьківських прав щодо дітей.
Відповідно
до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені
судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку
або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини й протягом шести
місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання
своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є
хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів
експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені
за вчинення умисного злочину щодо дитини.
ВИСНОВОК: Ухилення від виконання своїх обов'язків з
виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків,
свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Більше
того, позбавлення батьківських прав допускається
лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.
Аналогічна
правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року по
справі № 631/2406/15-ц, провадження №
61-36905св18 (ЄДРСРУ № 80487429).
P.s.
26 грудня 2018 року Верховний Суд у справі №
404/6391/16-ц, провадження № 61-40224св18 (ЄДРСРУ № 78979013) дійшов
переконання, що факт тримання відповідача під вартою у кримінальному
провадженні свідчать про існування об'єктивних перешкод для реалізації
відповідачем його батьківських обов'язків, що спричинило неналежне піклування
про дитину з підстав, що не залежать від відповідача.
Теги:
позбавлення батьківських прав, крайній захід впливу, не виконують
батьківських обов'язків, судова практика, Адвокат Морозов
