Особливості укладання,
виконання, оподаткування та дострокового розірвання договору довічного
утримання
16
грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
490/7474/18, провадження № 61-16535св19 (ЄДРСРУ № 93564654) досліджував
питання щодо дострокового розірвання договору довічного утримання.
Статтею
626 ЦК України визначено поняття договору, який є домовленістю двох або більше
сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та
обов`язків.
Статтею
627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є
вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з
урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв
ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно
зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі
досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом
пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою
стороною.
Договір
довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає
нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким
передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній
реєстрації (стаття 745 ЦК). У випадку недодержання встановленої форми укладення
договору довічного утримання (догляду) він вважається недійсним.
Статтею
744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна
сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий
будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має
значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача
утриманням та (або) доглядом довічно.
Крім
того, податківці вважають, що за своєю правовою природою договір довічного
утримання є відчуженням нерухомого майна, що передається у власність другій
стороні і для цілей
оподаткування податком на доходи фізичних осіб розглядається як продаж такого
майна (Лист ДФС від 23.09.2016 №10027/З/99-99-13-02-03-14).
З
цього приводу Верховний суд 22 січня 2019 року в рамках справи №826/20498/15, касаційне провадження
№К/9901/26037/18 (ЄДРСРУ № 79350483) чітко вказав, що за правилами частини
четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які
підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до
закону, а отже з метою правильного вирішення питання про податковий обов'язок
позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір, необхідно встановити чи зареєстровано на набувача у
встановленому законом порядку право власності на нерухоме майно, відчужене за договором довічного
утримання.
(!!!) Договір довічного утримання є однією із правових
форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб.
Недієздатна особа,
відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання,
догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.
Закон
чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення
утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного
утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої
договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого
неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність
виконання набувачем своїх обов`язків.
Отже,
договір довічного утримання має деякі особливості: по-перше: майно
переходить у власність набувача, проте розпоряджатися таким майном набувач за
життя вiдчужувача не може, оскільки при посвідченні договору довічного
утримання (догляду) накладається заборона відчуження майна; по-друге:
зобов’язання з довічного утримання мають особистий характер та підлягають
індивідуалізації, однак договір може бути укладений на користь утриманця;
по – третє:
договір носить довготривалий характер та вимагає від набувача постійного і
систематичного виконання своїх обов’язків.
Згідно
з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання
(догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також
усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За
правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має
надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Таким
чином, у договорі довічного утримання обов`язки набувача повинні бути конкретно
визначеними сторонами і обмежуватися конкретно визначеними видами догляду
(опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача та матеріальна
вартість яких становить тверду грошову суму на місяць, бажано з урахуванням
індексації (28 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої
судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 536/2258/17, провадження №61-745св19 (ЄДРСРУ №
85325071)).
Окрему
увагу слід приділити моменту укладання такого договору, зокрема моменту
перебування набувача у шлюбі.
Так,
03 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
185/4316/16-ц, провадження № 61-14825св18 (ЄДРСРУ № 89928838)
досліджуючи вищевказане питання наголосив, що системний аналіз зазначених норм
цивільного законодавства та положень статей 60, 61 СК України зумовлює
висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання
(догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі,
суди мають установити, чи
був цей договір укладений саме в інтересах сім`ї; чи інший з подружжя,
не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував
обов`язки за таким договором солідарно з набувачем.
Вказаний
висновок ще сформований за результатами розгляду справи № 6-2891цс15 де Верховний Суд України прийняв постанову від 13
квітня 2016 року.
У
своїй постанові від 24 травня 2017 року у справі №
6-843цс17 предметом якої також були правовідносини щодо договору
довічного утримання, укладеного за час шлюбу, Верховний Суд України доповнив
зазначений правовий висновок, викладений у постанові по цій справі правовою
позицією про те, що за загальним правилом застосування презумпції згідно зі
статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за
договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача у
шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який
порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести
обставини, що її спростовують. Зокрема, за частиною третьою статті 61 СК
України - довести, що хоча майно придбавалося у період шлюбу, в тому числі з
використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення
договору довічного утримання були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси
одного з подружжя, не пов'язані із сімейними (27 лютого 2019 року Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 761/11224/14-ц, провадження
№ 61-12089св18 (ЄДРСРУ № 80330422)).
Відповідно
до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання
(догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або
третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або
неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
Правовим
наслідком розірвання договору довічного утримання є повернення до відчужувача
права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК
України).
Згідно
з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається
лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір
може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у
разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках,
встановлених договором або законом (Верховний суд у постанові від 19 червня
2019 року у справі №759/501/17, ЄДРСРУ №
82826783).
Статтею
652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони
керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за
згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті
зобов`язання.
Зміна
обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це
передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо
сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з
обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути
розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, -
змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності
одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того,
що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які
заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій
турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору
порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б
заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни
обставин несе заінтересована сторона.
У
разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу
будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з
необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у
зв`язку з виконанням цього договору.
Вказана
правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09
листопада 2020 року у справі № 522/3958/19
(провадження № 61-21438св19), від 28 вересня 2020 року у справі № 755/8043/19 (провадження № 61-9943св20).
ВИСНОВОК: Аналіз судової практики свідчить про те,
що найпоширенішими підставами для розірвання договору довічного утримання
є: 1) істотне порушення умов договору другою стороною (тому необхідно
досконально прописувати всі права та обов’язки у договорі); 2) у разі істотної
зміни обставин, якими керувалися сторони в момент його укладання.
Теги:
договір довічного утримання, договор пожизненного содержания, момент укладання,
дострокове розірвання довічного утримання, оподаткування майна, набувач,
утримувач, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
