Оспорювання «оформлення» свого батьківства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: оспорювання «оформлення» свого батьківства особою, записаною батьком дитини

17 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/1333/23, провадження № 61-3114св25 (ЄДРСРУ № 130270941) досліджував питання щодо оспорювання «оформлення» свого батьківства особою, записаною батьком дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Частиною першої статті 2 СК України встановлено, що СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Змістом частин першої, дев`ятої, десятої статті 7 СК України закріплено загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу (стаття 121 СК України).

За змістом положень статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульоване змістом статті 125 СК України.

(!) Відповідно до частини другої вищезгаданої норми, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною п`ятою статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

Комплексний аналіз положень статті 136 СК України дає підстави для висновку, що в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Однак у будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред`явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини.

Вищезгадана норма безпосередньо спрямована на захист законних інтересів дитини, оскільки, за загальним правилом, при прийнятті рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини

є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.

При вирішенні спорів щодо оспорення батьківства особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, судам необхідно враховувати, що законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом державної реєстрації актів цивільного стану запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо), про що, в свою чергу, зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 10 січня 2024 року у справі № 332/1618/22 (провадження № 61-14812св23).

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у змісті постанови від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі. За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Аналогічні висновки щодо застосування норми права викладені також у змісті постанов Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-43951св18), від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18), від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-13452св19), від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20 (провадження № 61-17337св20), від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21 (провадження № 61-9183св22).

ВИСНОВОК: Отже, у будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред`явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини.

 

 

Матеріал по темі: «Обмеження прав батька на спілкування з дитиною при тимчасовому виїзді дитини за кордон»

 

 

 

Теги: позбавлення батьківських прав, лишение родительских прав, висновок органу опіки та піклування, орган опіки, інтереси дитини, захист інтересів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов