Адвокат Морозов (судовий захист)
Необхідність допиту, в рамках адміністративного процесу,
фіктивного директора контрагента? На кого покладається обов’язок забезпечення
явки «уявного директора»: на платника податків чи податкове управління?
Протоколи допиту, як доказ в адміністративній справі.
За змістом
частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен:
визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний
закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в
основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених
фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження
доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою
ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип
передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються
в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються
позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи
та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України
передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні
дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що
обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші
обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані
встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх
представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків
експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може
запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням
осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
У постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року
та від 22.09.2015 року № 21-421а11 та №
810/5645/14 відповідно, міститься правовий
висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для
формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою
участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у
підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими
та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт
придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум
ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
ВАЖЛИВО: Таким чином, якщо у справі, яка розглядається, містяться відомості, що
вищевказаний директор контрагента позивача заперечує свою участь у створенні та
діяльності, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, то
перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного
вирішення спору.
Судами ж попередніх інстанцій не перевірялись обставини
зазначені у протоколі допиту директора-контрагента, вказана
особа не була допитана у судових засіданнях, а отже таким
поясненням не надано належної правової оцінки.
(!!!) Крім того, кримінально-процесуальне законодавство
дійсно надає право особі, відносно якої проводиться допит, відмовитися від
раніше наданих свідчень або їх змінити, проте матеріали справи не містять
відомостей, що «директор» відмовитися від наданих свідчень або змінив їх, а
тому за обставин, що склались, суду необхідно провести допит
директора-контрагента та встановити правдивість наданих ним свідчень під час
проведення допиту правоохоронними органами та в залежності від встановленого
надати належну правову оцінку формуванню позивачем податкового кредиту за
господарськими операціями проведеними з вказаним контрагентом (Ухвала
ВАСУ від 16.08.2017 р. у справі № К/800/28573/16, ЄДРСРУ № 68362489).
Так, в рішенні від 5 липня 2016 року по справі №
21-1793а16 Верховний суд України вказав,
що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності
товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та
бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних
взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств
і організацій України значився саме цей директор, не може бути свідченням
безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про
порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною
другою статті 205 Кримінального кодексу України («Фіктивне підприємництво»).
Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична
відповідальність особи має індивідуальний характер.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові
Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 (№
в ЄДРСРУ 14222198), відповідно до якої чинне законодавство не ставить у
залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог
податкового законодавства його контрагентом.
Крім того, відповідно до частини 4 ст. 72 КАС України,
вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про
адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для
адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи
бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в
питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
ВАЖЛИВО: Згідно листа Вищого адміністративного суду України
від 14.11.2012р. № 2379/12/13-12 «Судам
варто враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється
лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.
Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого
(виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної
відповідальності), а не щодо інших осіб. Адміністративний
суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у
тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно
кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності
такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових
норм. Таким чином, в такого роду спорах, посилання фіскального органу
на протоколи допиту свідків у кримінальній справі, де ще немає вироку по справі
- не є належним доказом».
В підтвердження зазначеному в ухвалі Вищий
адміністративний суду України від 30 жовтня 2013р. у справі №
К/9991/72665/12 вказав: «.. протоколи допиту
свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного
судочинства України , а тому дана обставина судами обґрунтовано не взята до
уваги як доказ порушення позивачем податкового законодавства».
В рішенні Вищого адміністративного суду України від
26.08.2015 р. по справі №К/800/60969/14 (№
в ЄДРСРУ 49164230) зокрема, зазначено наступне: «Обов'язковими для врахування
адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи
постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та
об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи
бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі. Водночас правова кваліфікація діяння
особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про
адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до
відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду».
Слід також зазначити, що результати оперативно-розшукових
заходів в рамках кримінальної справи не є доказами, а лише відомостями про
джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх
закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак, отримана у ході досудового
слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається податковий
орган, на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних
правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в
акті перевірки (Ухвала ВАСУ від 27.07.2015 року по справі №
821/2809/13-а (№ в ЄДРСРУ 47869989).
Окрім того, слід враховувати позицію, вказану у
рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у
справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці
доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
ВИСНОВОК: з зазначеного вище вбачається наступне:
1) протокол допиту свідка (директора-контрагента, «уявного
директора» і т.і.), якщо немає вироку в рамках кримінального провадження є
неналежним доказом;
2) правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в
кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок не є
обов'язковою для адміністративного суду, а повинна оцінюватися в сукупності
доказів та аргументів сторін;
3) директора-контрагента, для об’єктивного розгляду
адміністративної справи, необхідно допитувати у судових засіданнях (правова
підстава: ст.ст. 77, 78 КАСУ).
P.s. постає цілком
слушне питання: «Яка з сторін адміністративного процесу (платник податків або
податкове управління) повинна забезпечити явку в суд директора-контрагента?
Більше того, а що робити якщо директор – «фіктарь», місце знаходження якого не
відомо…або взагалі… останній існує тільки на папері???»
Матеріал по темі:«Податкові спори: «уявний» директор фіктивного підприємства»
Теги: налоговые споры, обжалование налоговых уведомлений –
решений, фиктивное предпринимательство, приговор, контрагент, фиктивный
директор, номинальный
директор,
плательщик налогов, фискальные, налоговые органы, юрист, судебное обжалование,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар