12
жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
521/8260/17, провадження № 61-21793св19 (ЄДРСРУ № 92173422) досліджував
питання, щодо правочину вчиненого боржником на шкоду кредиторам з метою
уникнення сплати боргу.
Особа,
яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які
безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються
учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка
не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається
«про людське око», таким критеріям відповідати не може».
Аналогічні
за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено Верховним Судом
у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17,
від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від
03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від
26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від
04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.
Правовідносини
боржника, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після
виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає
правами стосовно кредитора та будь-який правочин, вчинений
боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості
перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має
ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак
фраудаторного правочину (постанова №910/8357/18
від 28.11.2019)
24
березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
704/1410/18, провадження № 61-359св20 (ЄДРСРУ № 88448927) вказав, що будь-який правочин, вчинений боржником у
період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед
кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має
ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак
фраудаторного правочину (фраудаторні
правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в
українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у
банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при
неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №
4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому
провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року №
1404-VIII «Про виконавче провадження»)).
При
цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив
майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на
уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути
визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Такого
ж висновку, дійшов Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у
справі № 299/396/17 (провадження №
61-26562св18), від 24 липня 2019 року у справі №
405/1820/17 (провадження № 61-2761св19).
Матеріал по темі: «Правочин, що вчинено боржником на шкоду кредиторам підлягає визнанню недійсним»
Відповідно
до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не
встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За
змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно
до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру
створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний
правочин визнається судом недійсним.
Для
визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх
сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання
правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами
не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про
визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У
фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву,
тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він
не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий
правочин завжди укладається умисно.
Основними
ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення
угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або
дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору;
приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення
договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не
спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є
порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами
статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до
статті 234 ЦК України.
Матеріал по темі: «Фіктивний перехід права власності на нерухоме майно»
Однією
із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6
статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути
добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що
характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони
договору або відповідного правовідношення.
Згідно
із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав
особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб,
завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що
вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах.
ВАЖЛИВО: Цивільно-правовий договір (в тому числі й
договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для
уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Аналогічна
правова позиція висвітлена в постанові Верховного суду від 12 жовтня 2020 року
у справі № 750/7799/18, провадження №
61-9590св19 (ЄДРСРУ № 92173444).
Як
наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на
уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад
цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості
зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Правовий
висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня
2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження
№ 14-260цс19), вказує, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про
визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення
стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного
законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання
правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму,
що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як
підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава,
передбачена статтею 228 ЦК України.
ВИСНОВОК: Будь-який правочин вчинений боржником, у
період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед
кредитором, що має наслідком припинення його платоспроможності, може бути поставлений
під сумнів.
P.s.
Однак слід пам’ятати, що і зворотна сторона медалі: «…позов про визнання
недійсним договору, поданий позивачем, що є стороною цього правочину, який за
його ж твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно,
не підлягає задоволенню як
такий, що спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловжила».
Подібний
правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної
палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 (пункти 39, 43) та підтриманий 30
вересня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
369/7751/19, провадження № 61-10547св20 (ЄДРСРУ № 92065591).
Випадки
витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за
умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно,
поза їх волею, а наявність
у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування
майна від добросовісного набувача (23 вересня 2020 року
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи №
658/2989/17-ц, провадження № 61-6447св19 (ЄДРСРУ № 92065653).
«Placuit in omnibus rebus praecipuum esse
iustitiae», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й
справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права» (постанова ВП ВС
від 31.10.2018 №202/4494/16-ц, постанови ВС
КЦС від 26.09.2018 №295/10621/13-ц, від
26.09.2018 №641/11590/15-ц, від 03.10.2018 №461/3584/16-ц).
Матеріал по темі: «Визнання договору недійсним з підстави його фіктивності»
Теги:
фиктивная сделка, фраудаторних правочин, визнання угоди недійсною, недійсний
правочин, фіктивність, шкоду кредиторам, уникнути боргів, долг, уклонение от
уплаты долга, Верховний суд, Адвокат Морозов
