Верховний суд та ЄСПЛ про поважність причин пропуску процесуального строку
звернення до суду та підстав для його поновлення
02 грудня 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/20314/20, адміністративне провадження №
К/9901/6146/21 (ЄДРСРУ № 101608710) досліджував питання щодо поважності причин
пропуску процесуального строку.
Правова природа строку звернення до
суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або
юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть
звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання
принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
Встановлення строків звернення до
адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності
слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того,
що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія
(бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть
скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії
(бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.
Крім того, чітко визначені та однакові
для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших
процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників
справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості
безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки
національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних
повноважень суду.
Положеннями статті 122 КАС України
встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав,
свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не
встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом перебіг строку на
звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на
адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про
порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через
байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можна вважати поважною
причиною пропуску строку звернення до суду.
Процесуальна можливість для звернення з
позовом до суду пов`язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа
може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску
такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого
строку, до неї підлягають застосуванню відповідні правові наслідки встановлені
законом, в даному випадку статтею 123 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 121
КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк,
встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім
випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Отже,
поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки,
встановлені законом.
23 грудня 2020 р. Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 360/4485/19 зазначив, що поважними причинами
визнаються лише ті обставини, які об`єктивно є непереборними, тобто не залежать
від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з
дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили
своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені
відповідними та належними доказами.
Існує також презумпція знання
законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не
вибачається) - кожен
вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання
законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України
та законів України. Цей обов`язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції
України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тому
закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома
формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і
міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм
права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є
поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.
Зі змісту положень КАС України
вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди
можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС
України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність
причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала
практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності
через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках
необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов
проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне
значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).
При оцінюванні поважності причин
пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ,
як правило, враховує:
1) складність справи, тобто, обставини
і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;
2) поведінку заявника;
3) поведінку державних органів;
4) перевантаження судової системи;
5) значущість для заявника питання, яке
знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи
«Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України»,
«Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас, навіть наявність об`єктивних
та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку
звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення
пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки
у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку,
відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено
скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта
владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав
та інтересів інших осіб.
Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при
застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який
буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе
до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу
правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти
України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу
правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками
справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається
дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку
та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв
розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск,
значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те,
що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду,
ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення
до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку
таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк,
який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та
поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску
строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску
строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість
пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Однак Верховний суд безальтернативно
вказує, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною,
якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька
обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення
процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла
об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина
виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується
належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть
визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать
від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з
дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення
процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Правова позиція аналогічного змісту
наведена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №120/5780/20-а (ЄДРСРУ № 97806556).
Матеріал по темі: «Поновлення процесуальних строків на відкриття апеляційного провадження»
Теги: поновлення строку на оскарження,
оскарження судового рішення, возобновление сроков, процесуальний строк, строк
для подачі скарги, апеляція, касаційна скарга, судова практика, Верховний суд,
Адвокат Морозов
