Адвокат Морозов (судовий захист)
Інститут позовної давності при стягненні неустойки (пені,
штрафу) у господарських відносинах. Початок відліку строку позовної давності та
законодавчо закріплений строк, який встановлює межі стягнення неустойки.
08.02.2017 р. Верховний суд України
розглядаючи справу №
3-1217гс16 дослідив
питання правозастосування інституту позовної давності при стягненні неустойки
(пені, штрафу) у господарських відносинах та вказав на початок відліку та
строку позовної давності в межах якого можливе стягнення неустойки.
Перед усім необхідно вказати, що
закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено
тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього
правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за
невиконання нею свого обов'язку (21.12.2016 р.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у справі №
3-123гс14 (№ в ЄДРСРУ 63939964).
Відносно строку, в межах якого можливе
стягнення неустойки (пені, штрафу) Верховний суд України висловлювався ще
18.05.2016 р. у справі № 6-474цс16: «Отже аналіз норм статті 266,
частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що
стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед
зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона
нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».
Аналогічна правова позиція міститься в
постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі №
6-3006цс15 та від 25
травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.
(!!!) Вказану вище судову практику необхідно
знати всім можливим та/або потенційним «відповідачам» оскільки, сплив позовної
давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для
відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
За змістом положень статті 193
Господарського кодексу України (далі – ГК) суб’єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним
чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності
конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно
до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити
усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи
інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій,
передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається
одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів
застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених
цим Кодексом.
Аналогічні положення містяться й у
статтях 525, 526 ЦК.
Згідно зі статтею 530 ЦК якщо у
зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає
виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого
визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з
настанням цієї події.
Відповідно до положень статті 610 ЦК
порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,
визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що
прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його
у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).
Формами неустойки є штраф і пеня:
- Штрафом є неустойка, що обчислюється у
відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст.
549 ЦК).
- Пенею є неустойка, що обчислюється у
відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день
прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).
В свою чергу, господарськими санкціями
визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в
результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або
правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види
господарських санкцій: 1)
відшкодування збитків; 2) штрафні санкції; 3) оперативно-господарські санкції
(частини перша, друга статті 217 ГК).
Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230
ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,
штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі
порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або
неналежного виконання господарського зобов’язання.
Виконання господарських зобов’язань
забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників
господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням
сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не
суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно
застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення
виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються
відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),
Видами забезпечення виконання зобов’язання за змістом положень частини першої
статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а
частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути
встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для
висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання
зобов’язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору,
передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що
передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне
виконання зобов’язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить
закону.
За змістом положень частини четвертої
статті 231 ГК розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому
відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній
грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від
ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів
(робіт, послуг).
(!!!) У справі, яка розглядається,
судами встановлено, що розмір договірної штрафної санкції обраховано у
відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549
ЦК відповідає поняттю «пеня».
ВАЖЛИВО: Між тим для договірної практики та
практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в
тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з
мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов’язання у вигляді
штрафної санкції – забезпечення належного виконання зобов’язання.
Суди попередніх інстанцій встановили,
що позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства має
право на застосування штрафних санкцій до відповідача у зв’язку з
порушенням останнім строку виконання господарського зобов’язання.
Натомість законодавством
визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду
з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).
Разом із тим положеннями частини шостої статті 232
ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних
санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення
виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється
через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
ВАЖЛИВО: Таким чином, положення глави 19 ЦК про
строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей,
передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому:
1) якщо господарська санкція
нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то
позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день
прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за
кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність
обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про
порушення права;
2) з огляду на те, що нарахування
господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути
виконано, то строк позовної давності спливає
через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення
статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені,
штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у
межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не
застосовується.
У досліджуємій справі позивач
звернувся до суду з позовом поза межами річного строку, установленого законом
для вимог про стягнення штрафу, а оскільки відповідачем до ухвалення рішення в
справі було заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції
дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з
пропуском строку позовної давності (частина четверта статті 267 ЦК).
Теги: позовна давність, заява про
застосування строків позовної давності, стягнення неустойки, пені, штрафу,
санкції, обчислення строку, розрахунок боргу, судова практика, Верховний суд
України, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар