Процесуальний статус у судовому спорі: відповідач або третя особа

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення прокурором належного відповідача та третьої особи у судовому спорі

04 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/3674/23 (ЄДРСРУ № 127899640) досліджував питання щодо визначення належного відповідача та третьої особи у судовому спорі.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Об`єктом судового захисту відповідно до статті 15 ЦК є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 ГПК).

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені Законом України "Про прокуратуру", відповідно до частини третьої статті 23 якого  прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини перша, четверта статті 45 ГПК)

Відповідно до статті 47 ГПК позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК).

Отже, визначення відповідачів, предмета  та підстав спору є правом позивача, у цьому випадку прокурора. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Такі висновки наведені в постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17.

У контексті наведено Суд враховує, що підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме - ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред`явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі такі особи можуть мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов`язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача у справі, а не третьої особи (аналогічний висновок Верховного Суду наведений у постановах від 20.08.2019 у справі №910/13209/18, від 26.05.2020 у справі №922/2743/18).

Залучення учасника до участі в  справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не можна ототожнювати із залученням зазначеної особи в належному процесуальному статусі відповідача,  адже обсяг наданих законом прав відповідача є більшим за обсяг прав третьої особи (зокрема, відповідач має право подати зустрічний позов, заяву про застосування наслідків спливу позовної давності тощо) (схожий за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №3/5025/1379/12 (924/681/21)).

Права, передбачені процесуальним законом щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №904/5669/21(904/801/22). Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відрізняється за обсягом прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №1316/364/12).

Отже, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Відтак належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

ВИСНОВОК: Процесуальний статус (становище) відповідача та третьої особи у судовому спорі абсолютно різні, і в першу чергу вони відрізняються обсягом прав та обов’язків, а отже визначення належного відповідача/залучення всіх співвідповідачів є дуже важливим етам підготовчого провадження у справі.

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки незалучення всіх відповідачів у справі про зняття арешту з майна»
 

 

 

 

 

Теги: позивач, відповідач, третя особа, суд, сторони, належний учасник, провадження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Процесуальний статус третьої особи у цивільному процесі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: процесуальний статус, а також права та обов’язки  третьої особи у цивільному процесі

19 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/14307/18, провадження № 61-550св23 (ЄДРСРУ № 114323058) досліджував питання щодо процесуального статусу, а також прав та обов’язків  третьої особи у цивільному процесі.

Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Третя особа у справі не є стороною у цивільному процесі.

За змістом статей 53, 54 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Отже, правове становище третіх осіб у процесі посідають особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, який не є рівноцінним інтересам сторін (позивача чи відповідача). Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зумовлений передусім необхідністю забезпечити можливість здійснення відповідними суб`єктами права регресу.

Якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Окрім цього, Третя особа, яка не брала участі у справі, вправі оскаржувати судове рішення у виключних випадках, зокрема у зв`язку з порушенням її прав оскаржуваним судовим рішенням, у іншому випадку така особа не вправі просити суд про перегляд справи.

Такий правовий висновок міститься по аналогічній справі у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 2-5969/11 (провадження № 61-17114св20) та від 31 травня 2023 року у постанові  Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/12227/13-ц, провадження № 61-4121св23 (ЄДРСРУ № 111251094).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №916/542/18 вказала, що позовна заява третьої особи має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

У свою чергу, самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто третя особа із самостійними вимогами заперечує/частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь (30 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/12744/22 (ЄДРСРУ № 113121834).

Окрім цього, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб (01 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/55549/17, провадження № 61-1294св22 (ЄДРСРУ № 109364437).

ВИСНОВОК: Третя особа у цивільній справі не є стороною, а є де-факто зацікавленою особою з «присіченою» можливістю пред’явити самостійні вимоги на предмет спору або звернутися  з самостійним позовом і отримати статус сторони судового процесу.

 

Матеріал по темі: «Оскарження судового рішення третьою особою»

 

Теги: третя особа, процесуальний статус, судовий процес, права сторін, оскарження, судове рішення, ухвала суда, залучення сторін, визначення відповідача, позивач, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Статус третьої особи без самостійних вимог в судовому процесі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальний статус, а також права та обов’язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в судовому процесі

01 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/55549/17, провадження № 61-1294св22 (ЄДРСРУ № 109364437) досліджував питання щодо процесуального статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Зі змісту наведених норм вбачається, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі в цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Згідно з частиною першою статті 191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов`язків, визначених статтями 4, 43 та 49 ЦПК України, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема третіх осіб) є те, що сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки судового рішення.

Згідно з частиною шостою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу. Таким чином, на них не поширюються права, передбачені статтею 49 ЦПК України.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 344/13973/17 (№ 61-12476св19), пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), на яку правильно послався суд апеляційної інстанції і підстав для відступу від якої колегія суддів не вбачає.

Таким чином суд не має права покладати будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати обов`язки чи захищати права осіб, залучених до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог, процесуальний статус яких не змінювався протягом усього часу розгляду справи.

ВИСНОВОК: Не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

 

Матеріал по темі: «Суб`єкт подання заяви про перегляд заочного рішення»

Теги: третя особа, процесуальний статус, судовий процес, права сторін, оскарження, судове рішення, ухвала суда, залучення сторін, визначення відповідача, позивач, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Право третьої сторони оскаржити правочин в судовому порядку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правом оспорювати правочин в судовому порядку Закон наділяє «заінтересованих осіб", які не є сторонами, але які вважають що їх права порушенні і підлягають захисту.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Серед іншого необхідно вказати, що постановою від 12.03.2018 у справі №910/22319/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у подібних правовідносинах дійшов таких висновків.

Враховуючи приписи статті 217 Цивільного кодексу України, умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки, в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає втому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. (Правова позиція Верховного суду України у справі № 6-605цс16 від 25.05.2016 року, постанова Великої палати Верховний Суду від 18.04.2018 року № 439/212/14-ц|14-75цс18, постанови Верховного Суду від 18.07.2018 року по справі № 750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04 липня 2018 року по справі № 462/4611/13-ц, провадження № 61-6130св18).

Такий висновок суду повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Тобто судова практика зміст ч. 3 ст. 215 ЦК України тлумачить таким чином, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Отже, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

Матеріал по темі: «Оскарження правочину «зацікавленою особою»: можливості для зловживання»

ТЕГИ: оскарження правочину, реституція, забезпечення позову, обеспечение иска, третя особа, зацікавлена особа, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав, Адвокат Морозов

Не залучення заінтересованих осіб: правові наслідки судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові наслідки судового акту, якщо суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. 

04.10.2017 р. судова палата у господарських справах Верховного Суду України в контексті справи № 3-659гс17 досліджувала питання щодо правових наслідків судового рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.    

Суд вказав, що статтею 129 Конституції України закріплено такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені принципи знайшли своє відображення у ст.ст. 4І, 4³ ГПК, а тому господарські суди зобов’язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України від 17 липня
1997 року № 475/97-ВР (далі – Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ВАЖЛИВО: Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов’язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов’язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права та обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення наведено висновки суду про права та обов’язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов’язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, незалучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов’язків (Аналогічні висновки у постановах Верховного суду України від 24.06.2008р. у справі №2/164-35/246,  від 07.07.2009р. у справі №01/65-88, від 02.03.2010р. у справі №5/131-09, від 02.03.2010р. у справі № 5/130-09 від 23 грудня 2015 року у справі № 3-1135гс15).

Так, згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Більше того, за п.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями) процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі повторного розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі за клопотанням сторони, прокурора або з ініціативи апеляційного господарського суду; відповідні дії можуть мати місце до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи.

(!!!) Тобто залучення до участі у розгляді справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стадії апеляційного перегляду можливе лише при фактичному розгляді апеляційним господарським судом справи та до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення (Постанова ВГСУ від 24.01.2017 року у справі №904/7492/16, ЄДРСРУ № 64316745).

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

ВИСНОВОК: Підставою участі третіх осіб у справі є їх юридична заінтересованість, яка ґрунтується на матеріально-правових відносинах з однією із сторін справи або обґрунтоване припущення, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі зокрема:  якщо за наслідками вирішення справи можуть змінитися та/або припинитися або виникнуть (між стороною по справі і третьою особою) нові правовідносини (права і обов’язки).

Ч. 3 ст. 104 ГПК встановлено перелік порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, зокрема якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Такі порушення у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку.

Матеріал по темі: «Забезпечення державою право на перегляд судових рішень»

Теги: третя особа, залучення третіх осіб, заінтересована особа, сторона у справі, наслідки судового рішення, позивач, відповідач, ухвала суду, клопотання про залучення, судова практика, Адвокат Морозов