Процесуальний статус у судовому спорі: відповідач або третя особа

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення прокурором належного відповідача та третьої особи у судовому спорі

04 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/3674/23 (ЄДРСРУ № 127899640) досліджував питання щодо визначення належного відповідача та третьої особи у судовому спорі.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Об`єктом судового захисту відповідно до статті 15 ЦК є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 ГПК).

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені Законом України "Про прокуратуру", відповідно до частини третьої статті 23 якого  прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини перша, четверта статті 45 ГПК)

Відповідно до статті 47 ГПК позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК).

Отже, визначення відповідачів, предмета  та підстав спору є правом позивача, у цьому випадку прокурора. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Такі висновки наведені в постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17.

У контексті наведено Суд враховує, що підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме - ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред`явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі такі особи можуть мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов`язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача у справі, а не третьої особи (аналогічний висновок Верховного Суду наведений у постановах від 20.08.2019 у справі №910/13209/18, від 26.05.2020 у справі №922/2743/18).

Залучення учасника до участі в  справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не можна ототожнювати із залученням зазначеної особи в належному процесуальному статусі відповідача,  адже обсяг наданих законом прав відповідача є більшим за обсяг прав третьої особи (зокрема, відповідач має право подати зустрічний позов, заяву про застосування наслідків спливу позовної давності тощо) (схожий за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №3/5025/1379/12 (924/681/21)).

Права, передбачені процесуальним законом щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №904/5669/21(904/801/22). Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відрізняється за обсягом прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №1316/364/12).

Отже, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Відтак належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

ВИСНОВОК: Процесуальний статус (становище) відповідача та третьої особи у судовому спорі абсолютно різні, і в першу чергу вони відрізняються обсягом прав та обов’язків, а отже визначення належного відповідача/залучення всіх співвідповідачів є дуже важливим етам підготовчого провадження у справі.

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки незалучення всіх відповідачів у справі про зняття арешту з майна»
 

 

 

 

 

Теги: позивач, відповідач, третя особа, суд, сторони, належний учасник, провадження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Заміна боржника у зобов`язанні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості оформлення та судова практика Верховного суду щодо заміни боржника у зобов`язанні

24 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/15069/23 (ЄДРСРУ № 122569166) та від 03 жовтня 2024 року у справі № 910/13/21 (ЄДРСРУ № 122115454) досліджував питання щодо заміни боржника у зобов`язанні.

Відповідно до частини першої статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов`язанні (як кредитора (статті 512 - 519 Цивільного кодексу України, так і боржника (статті 520 - 523 Цивільного кодексу України)), однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512, 516, Цивільного кодексу України).

(!!!) Натомість заміна боржника у зобов`язанні відповідно до вимог закону пов`язується з волею кредитора.

Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, заміна боржника у зобов`язанні не може бути здійснена поза волею кредитора, така заміна здійснюється лише за згодою кредитора.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27 квітня 2022 року у справі №    321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).

Для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з вимогами статті 520 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 922/1029/16 (провадження  № 3-300гс17)).

Норма ст. 520 ЦК має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника.

Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

У даному випадку, ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням.

Верховний Суд неодноразово вже розглядав це питання і дійшов однозначного висновку, що передбачені ст. 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі №757/64382/17 (провадження №61-3221св21) від 02.11.2021 №757/45304/19-ц (провадження №61-3221св21) та інші).

Відтак, для заміни боржника у зобов`язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов`язку первісного боржника на іншу особу та така воля повинна бути виказана недвозначно та цей факт повинно бути відповідним чином зафіксовано. Договір про переведення боргу є недійсним в силу закону, тобто нікчемним, у разі, якщо кредитором не було надано згоди на заміну боржника.

Отже, заміна боржника у зобов`язанні не може бути здійснена поза волею кредитора, така заміна здійснюється лише за згодою кредитора.

Аналогічна правова позиція висловлена 27 липня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10685/21 (ЄДРСРУ № 112459002) та від 19 лютого 2024 року Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23 (ЄДРСРУ № 117206184).

ВИСНОВОК: 1) Заміна боржника у зобов`язанні відповідно до вимог закону пов`язується з волею кредитора; 2) потрібна згода кредитора; 3) правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; 4) воля кредитора повинна бути зафіксована відповідним чином.

 

 

Матеріал по темі: «Заміна боржника-фізособи його спадкоємцем у виконавчому провадженні»

 

 

 

 

Теги: заміна боржника, кредитор, правочин, сделка, угода, повідомлення, сторони, зобовязання, заміна кредитора, згода боржника, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Істотне порушення умов договору: критерій та аспект недійсності

Адвокат Морозов (судебная защита)

Істотні умови договору, як підстава для визнання правочину (договору) неукладеним або недійсним. Критерії та умови істотності порушення зобов’язання. Судова практика Верховного суду України.

За змістом положень  ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Однак, згідно статей 638, 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В свою чергу, відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

ВАЖЛИВО: Таким чином, непогодження сторонами істотних умов договору може бути лише підставою для визнання договору неукладеним.

Втім, визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний  Суд України  у постановах від 23.09.2015 р. у справі № 3-502гс15; від 20.04.2016 р. у справі № 3-287гс16; від 06.07.2016р. у справі  № 3-436гс16.

Крім того, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Зазначена правова позиція викладена у постанові   Верховного  Суду  України  від 25 червня 2011 р. у справі № 3-58гс11.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що істотними умовами, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

ВАЖЛИВО: Підстави для зміни або розірвання договору унормовані ст. 651 ЦК України, за приписами якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13: «Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати». (Постанова ВГСУ від 22 лютого 2017 р., справа № 922/1720/16, ЄДРСРУ № 64916309; та від 06 лютого 2017 р., справа № 909/932/15, ЄДРСРУ № 64621002).

ВИСНОВОК: Отже, укладеність договору характеризується досягненням сторонами згоди по всім істотним умовам договору, зокрема:

1) предмету, ціні та строкам дії договору;

2) умовам, що визначені діючим законодавством як істотні;

3) умовам, що є необхідними для договорів даного виду;

4) умовам, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В свою чергу,  судово – правовий спір між сторонами правочину щодо визнання договору неукладеним, може мати місце  лише на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами.

В разі, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його (договору, правочину) вимогам закону.

Теги: істотні умови договору, укладеність, договір, визнання договору неукладеним, недійсним, сторони, оспорюваний договір, порушення умов, істотне порушення, судова практика, суд, позов, иск, судебная защита, Адвокат Морозов